Неможливо подарувати світло, якщо всередині темрява. Неможливо сказати добре слово, якщо душа переповнена образами і гнівом. Тому наші слова і вчинки часто більше говорять не про тих, до кого вони спрямовані, а про те, що живе всередині нас.

Коли серце наповнене добром, навіть у складних обставинах людина знаходить у собі сили для милосердя. Вона не поспішає засуджувати, не шукає, чим би вдарити у відповідь, а намагається зрозуміти і підтримати. І тоді її присутність стає для інших джерелом спокою.

Тому найважливіше не те, що роблять інші, а те, що ми дозволяємо жити у власній душі. Якщо плекати у серці любов, терпіння і вдячність, то саме це і буде виходити назовні.

Бо людина завжди ділиться тим, що має всередині. І саме це визначає, чи стануть її слова камінням, що ранить, чи квітами, що дарують життя і надію.

Ігумен Саватій Собко