І це дивно.

Бо саме він намалював ту Україну, яку ми досі уявляємо “справжньою”.

Микола Пимоненко.

Народився у бідній родині іконописця в Києві.
З дитинства — не романтика, а робота: мити пензлі, терти фарби, їздити з батьком по селах.

Без грошей.
Без “зв’язків”.
З купою обмежень.

Його ледь не “зламало” життя ще в молодості:
постійна бідність, підробітки вантажником і важка хвороба — туберкульоз, який почався після застуди й переслідував його роками.

Він міг просто зникнути.

Але не зник.

Попри все це — він малював не трагедію.

Він малював життя.

Закоханих.
Свята.
Жнива.
Ту просту радість, яку легко не помітити.

Його особисте життя — теж не банальне.

Він закохався у доньку свого професора.
І прийшов просити її руки… практично без нічого.

Без грошей.
Без статусу.
Тільки талант і характер.

І цього вистачило.

Вони прожили разом усе життя.
І саме дружина одного разу відправила його картину в Європу — фактично без його віри в успіх.

Результат — виставка, визнання і продаж.

Після цього його вже не можна було ігнорувати.

Його картини поїхали в Париж, Мюнхен, Лондон.
Його “Гопак” опинився в Луврі.

А сам він залишився тим самим — тихим і впертим.

Він прожив лише 50 років.

Але залишив після себе понад 1000 робіт.

Сьогодні, 21 березня, минає 164 роки від дня народження Миколи Пимоненка.

Він малював Україну такою, якою ми досі хочемо її бачити.

#fblifestyle #fblifestylechallenge