Вчора знову довелося почути закиди в бік військових — мовляв, дрони долітають, значить хтось недопрацьовує. І чесно, спокійно це слухати вже просто неможливо. Особливо коли такі слова звучать від людей, які мали б першими розуміти, в яких умовах зараз живе країна.

У нас давно немає «тихих» ночей. Жодної. Майже щодня в небі десятки, а часто й сотні шахедів. Бувають дні, коли їх летить по чотириста-п’ятсот. Це не перебільшення і не для гучних заголовків — це реальність, яка триває місяцями. Зима була такою, березень такий самий, і цей рік почався без жодного перепочинку.

І попри це все, більшість цілей збивають. Не в теорії — в реальному небі. Не один і не десять, а сотні. Коли з понад пів тисячі досягають цілі одиниці — це не провал. Це результат виснажливої, щоденної, нічної роботи людей, які стоять на позиціях без сну, без вихідних і часто без права на помилку.

“Пане мер серцю милого міста Лева! Перепрошую, але отой ваш вечірній докір чи рекламацію покупця «маю дуже багато питань до усіх, будемо мати розмову з військовими, щодня купуємо…» припиніть, зробіть ласку.

15 шахедів з 556-ти сьогодні досягли цілі. 3%. Такого навіть розміру ральцю у мерії не існує, от без жартів- не існує такої ППО на планеті Земля, що руцями Воїнів у глибину ешелонів та рубежів від передка і до мирних міст стирають 95-97% дронів, що атакують” – звертається Мадяр до Садового.

Тому публічні докори зараз звучать особливо боляче. Бо дуже легко ставити питання з теплого кабінету. Значно важче — стояти вночі під відкритим небом і чекати, куди піде наступна ціль.

Сьогодні нам усім потрібно менше гучних заяв і більше поваги один до одного. Берегти людей. Підтримувати тих, хто на чергуванні. І пам’ятати, що спокій у наших містах — це не випадковість і не чиясь заслуга на словах. Це щоденна робота тих, хто мовчки робить свою справу.

Поки одні тримають небо — інші мають тримати тил. Без зайвого шуму. Без взаємних дорікань. Бо вистоїмо тільки тоді, коли будемо разом.

Автор: Руслан Іонов