— «Храму ПЦУ у парку ніколи не бути», — категорично заявляли керівники тодішнього Гайсинського району.
— «Я не дозволю будувати храм у парку, це рекреаційна зона», — волали архітектори Гайсинської РДА.
— «Там поховання хворих на тиф — накличете біду», — лякали ті, хто підтримував тодішню владу.
Та попри всі застереження, спротив і навіть відвертий тиск, мрія віруючих громади Православної церкви України не згасла. Навпаки — міцніла з кожним роком. Події Революції Гідності, а згодом і війна росії проти України стали переломними: дедалі більше гайсинчан прагнули молитися у своїй, українській церкві. Спочатку — просто неба. Щонеділі люди збиралися у міському парку біля хреста, де звучала щира молитва. Без стін і куполів, але з глибокою вірою. І саме там починалася історія великої перемоги.
Попри численні перепони влади, громада вистояла. Разом із настоятелем — отцем Ярославом Вольвиним — люди крок за кроком ішли до мети. Для когось цей шлях обернувся втраченим здоров’ям, для когось — посадою чи кар’єрою. Та віра виявилася сильнішою за страх і тиск.
Згодом у центральному парку власними силами постала капличка святого великомученика і цілителя Пантелеймона. Вона стала першим видимим знаком того, що громада не відступить. А вже згодом, завдяки пожертвам парафіян і благодійників, розпочалося будівництво повноцінного храму.
І ось сьогодні, наперекір усьому, поруч із капличкою височіє храм Воскресіння Христового. Його назва — не випадкова. Вона символізує перемогу життя над смертю, добра над злом. І сам храм став уособленням цієї перемоги. Сучасний, світлий, просторий і затишний (аналогів йому немає у Гайсинській громаді) — він уже став справжньою окрасою міського парку та духовним центром громади. Тут народжуються нові сім’ї, хрестять дітей, тут проводжають у вічність Героїв.
14 квітня відбулася подія, на яку чекали роками — перше престольне свято у стінах храму. Урочисту літургію звершили за участі духовенства та численних парафіян. Після богослужіння відбувся хресний хід довкола храму, а завершилося святкування миропомазанням.
— «Цей день по-особливому радісний для нас. Ще недавно ми лише мріяли, щоб у цьому храмі звучала молитва за наших рідних, за наших воїнів-захисників. Ми мріяли хрестити тут дітей, вінчати молодят, проводжати в останню путь. І ось ця мрія здійснилася. Ми дякуємо Богові за сили пройти цей непростий шлях», — звернувся до присутніх настоятель храму отець Ярослав Вольвин.
Священник Володимир, настоятель Святопокровської церкви Немирова, благочинний Немирівського округу, наголосив на історичності події:
— «Кожне храмове свято — це соборна молитва. Але сьогодні — особливий день. Це перше свято у цих стінах. І ми молимося, щоб з кожним роком громада лише зростала. Люди прокидаються, шукають правду, і ми віримо, що на нашій землі буде єдина помісна церква».
Не стримували емоцій і парафіяни.
— «Це не просто свято — це наша перемога. Ми подолали багато заборон і труднощів. І сьогодні маємо цей прекрасний храм. Дякуємо Богові за здійснення мрії», — поділилася прихожанка Наталя Кошкарьова.
Підсумовуючи, отець Ярослав побажав усім миру, добра та духовної радості:
— «Нехай цей храм збирає нас для спільної молитви. Нехай нагадує, що Господь веде нас до спасіння. Усім бажаю Божого благословення і найголовнішого — миру та перемоги. Христос Воскрес!».
Сьогодні храм Воскресіння Христового — це не лише архітектурна окраса Гайсина. Це символ віри, єдності й незламності громади. Символ того, що навіть найсміливіші мрії здійснюються — якщо за ними стоять люди, віра і правда.
Трибуна праці
