Квітує моя Вінниця – крізь стогони тривоги,

Тут сонце ллється лагідно на вулиці й дороги,

Тут вишиті світанками розквітли береги,

Не зруйнували пам’яті прадавні вороги.

Виблискує, хлюпочеться стрімкий Південний Буг,

Милується пейзажами, що проросли навкруг.

Тут кожен камінь знає і крок, і голос, й біль,

І місто, мов молитва, зростає звідусіль.

Квітує моя Вінниця між болем сторінок.

Тут кожен дім – історія, засвоєний урок.

Скрізь сяють урочисто церковні маківки,

І пишуться у темряві з надією рядки.

Квітує моя Вінниця у писанках ясних,

Всі барви великодні виблискують на них!

Вмивається фонтанами і весняним дощем,

Цнотливо обіймається із відданим плющем.

Квітує моя Вінниця, як ніжність на долоні,

Магнолії розквітли у сонячному лоні,

І вітер їх торкає, мов струни у душі,

Це місто надихає на подвиги й віршІ!

Квітує моя Вінниця попри сирени й втому,

Чекає на повернення усіх до свого дому.

Це місто – сміх дитячий і погляд матерів,

Це віра, що сильніша за тисячі вітрів.

Квітує моя Вінниця, хоч темрява стоїть,

Вона цвіте у серці і у душі горить!

І буде довго жити, хай згинуть вороги!

Моя квітуча Вінниця, у вічності живи!

Олеся Швайдецька