Долю вишила сама

Я собі долю вишила сама

На вишиванці бісером любові…

Снувала білу ниточку зима,

Червону — ніжні пальці калинові.

Узір троянди з росами з-під віч

Творила радість в усміху світання,

І чорний хрестик гаптувала ніч

Нитками болю, смутку і страждання.

А жовтий бісер сонечко згори

На полотні промінням вишивало,

Зелене листя ткали явори,

Лише часу було мені замало…

Блакитну нить снували небеса

І низзю й гладдю вишили озерця,

Устами зір молилася краса,

Пошивши крила для самого серця.

Всі кольори сплелись на рушнику

Добра і зла невидимої битви,

І лиш весна в хурделиці бузку

Писала цвітом вірші, як молитви.

Моїх удач тоненькі річечки

Нитками срібла вишивала злива,

Вітри вплітали маків пелюстки —

Так я живу, і досі я щаслива!

У вишиванку одягнувся світ,

Затріпотіли квітами узори,

Махає сонце пальчиком: «Привіт!» —

І сипле вись мереживо прозоре.

Хоча й летять ракети звідусіль,

Проллється миром пісня солов’їна,

Мине війна, розтане снігом біль —

Не плач душе, воскресне Україна!

МАЙЯ РУДА