Олександр Усик після окупації рідного Криму залишився українцем. Він здійснив справжнє диво.

І це диво — не лише про спорт. Є щось дуже символічне в тому, що остання перемога відбулася у дуже складній ситуації, саме вночі, та ще й — у місті сакральної сили.

Так — це правда. Останній бій Олександра Усика з Ріко Верхувеном відбувся 23 травня 2026 року в Єгипті, у Гізі — просто біля єгипетських пірамід Гізи. Подію навіть офіційно назвали “Glory in Giza”. Багато джерел прямо пишуть про битву: “at the Pyramids of Giza” або “in front of the Pyramids of Giza”.

Це знакова подія, бо наша війна також є видима і невидима. І не все вийде у наших ворогів так, як вони задумали.

Господи! Вибач нас за гріхи. Нам чужого не треба. Ми нікого не чіпали і нікому зла не бажали! Ти вірний і істинний. «Там, де слабне віруюча людина — починає діяти Божа сила» 2 Кор. 12:9.

Наш реальний герой України у 2012 році став олімпійським чемпіоном у Лондоні, здобувши золото для України. Потім у професійному боксі переміг усіх росіян, зібрав усі головні чемпіонські пояси у першій важкій вазі та став абсолютним чемпіоном світу.

Але найнеімовірніше почалося пізніше. Усик перейшов у суперважку вагу — туди, де на нього чекали суперники більші, важчі, фізично сильніші. Багато хто сумнівався, що він зможе там тримати удар та перемагати.

Та він пішов без страху. І один за одним почав перемагати найсильніших боксерів світу.

Він переміг усіх сучасних чемпіонів світу у найпрестижнішій суперважкій вазі!

Він перемагав не лише технікою, швидкістю чи боксерським інтелектом. Він перемагав характером. Серцем. Духом.

«Олександр Усик — боксер, якого досі ніхто не зміг нокаутувати. Його не зламати. Його можна було бити, але не вбити». У цьому і є феномен Олександра. Попри великі перемоги він залишається простим, спокійним, гідним. Він не соромиться своєї християнської віри, відкрито дякує Богові й говорить про Нього перед усім світом. Людину з живою істинною вірою благословляє та захищає Бог!

І саме тому його перемоги стали для багатьох українців більшими, ніж спортивне досягнення.

Бо сьогодні Україні потрібна не лише сила зброї. Нам потрібна сила духу.

Президент сказав: нам потрібен справедливий мир. І це правда. Боротьба триває не лише на фронті. Вона проходить через кожне серце. Через кожен дім. Через кожну тривожну ніч. Чим менше на вулицях пацанів – тим більше на кладовищах прапорів.

Наші воїни проливають кров за Україну, за свої родини, за своїх дітей, за свободу, за правду. І тому герої не вмирають. Спаситель пролив за нас кров.

Сам Христос сказав: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто душу свою покладе за друзів своїх».

Жертовний подвиг живе на землі — у пам’яті народу.

І у вічності на Небі — перед лицем Бога.

А наше завдання — бути єдиними. Допомагати не лише справами, а й молитвою. Не лише словом, а й єдиною вірою. «Бо що неможливе для людей — те можливе для Бога» (Лк. 18:27).

Олександр Усик з молитвою виходить на кожен бій і після своїх великих перемог дякує Богові. Можливо, саме в цьому і є його найбільша сила. Бо справжня слава не народжується з гордості. Справжня слава приходить від Бога.

Тож у ці непрості дні об’єднаймося.

Під час повітряної тривоги.

У хвилину мовчання.

У хвилину болю.

У хвилину надії.

Хоча б на одну хвилину. Де б ми не були — звернімося до Бога.

Християни — молитвою «ОТЧЕ НАШ».

Люди іншої віри — щирою молитвою за своїм сумлінням і традицією. Бо єдина молитва за мир, за життя і за добро ніколи не буває марною.

Передайте іншим статтю в газеті. Зробіть репост в інтернеті.

І якщо ми будемо стояти разом — у правді, у мужності, у вірі, у молитві

— Господь почує Україну.

І дасть нам мир. Справедливий мир.

Мир, за який заплачено надто дорогою ціною.

І тоді над Україною знову буде тихе небо.

І разом зі словами:

Слава Україні!

ми скажемо:

Слава Богу!

Вінниця. Олександр Овсянюк