Поки вони в Україні, вони прикриваються Богом та свободою віросповідання. Вони розказують про гоніння і рвуть на собі сорочки перед камерами, але варто їм перетнути кордон – і вся їхня справжня суть вилазить назовні.

Історія з екснардепом від слуг народу Дмитруком – це ідеальний зріз того, хто і навіщо роками захищав московський патріархат в Україні. Людина, яка ще вчора била себе в груди за інтереси УПЦ (МП) у Верховній Раді, сьогодні захоплюється кортежем путіна.

Це вже навіть не «ждуни». Вони не просто чекали на «рускій мір» – вони робили все, щоб підготувати для нього ґрунт.

АЛЕ кожен такий «діяч», який втікає і починає відкрито симпатизувати російському диктатору, робить нам послугу. Він доводить: захист московської церкви в Україні – це не про Бога, а про збереження останніх щупалець ФСБ на нашій території.

Час ілюзій минув. Віра має бути духовною опорою нації, а не філією ворожих спецслужб. Нам своє робити – очищати країну від тих, хто приніс сюди війну, в якому б одязі чи за якими ідеалами вони б не ховалися.