Але до цього вона була обличчям студентського самоврядування одного з найвідоміших вишів України. Хто просунув таку «лідерку» у авторитетні діячі вже в час війни? Сьогодні ж її ім’я фігурує у вироку українського суду за державну зраду.

Історія 23-річної Поліни Кочерги стала показовою не лише через суворість покарання. Вона демонструє, як публічне виправдовування агресора та свідомий вибір на користь держави-окупанта можуть привести від студентської аудиторії до міжнародного розшуку.

Тобто тепер ця любителька «русского мира» буде «невиїзною» і все життя насолоджуватиметься цим «духом», що пахне…

А все починалося із інтерв’ю російському телебаченню.

У червні 2024 року на одному з російських пропагандистських ресурсів вийшов сюжет із промовистою назвою: «План втечі: як українська студентка втікала від погроз і цькування з Вінниці через позицію щодо СВО». У ньому колишня студентка Вінницького національного медичного університету імені Пирогова намагалася подати себе жертвою нібито переслідувань через підтримку росії.

Вона заявляла про «утиски» у навчальному закладі з боку своїх ровесників, критикувала волонтерські збори для українських військових і фактично повторювала ключові тези російської пропаганди про війну проти України.

Далі вже була лінгвістична експертиза слідства, яка дійшла висновку, що ці висловлювання містили ознаки підтримки держави-агресора та були спрямовані на дискредитацію України.

Суд визнав ці докази переконливими.

За результатами розгляду справи Кочергу засуджено до десяти років позбавлення волі. Також конфісковано все належне їй майно. А саму Поліну подано до міжнародного розшуку. І як тільки її затримають в іншій країні — мають депортувати до України, і тут вона буде відбувати 10 років ув’язнення. І така стаття терміну давності не має. Тобто на все життя.

Втім, корені цієї історії сягають значно глибше.

Поліна Кочерга навчалася у Вінницькому національному медичному університеті з 2019 по 2023 рік. Була старостою групи, брала активну участь у студентському житті й навіть очолила студентське самоврядування вишу.

Але саме тоді серед студентів почали ширитися фотографії її поїздок до Москви та окупованого Криму. Згодом з’явилася інформація про наміри продовжити навчання на територіях, контрольованих росією.

А в Україні вже тривала повномасштабна війна. Тому обрання людини з такими поглядами на одну з найвпливовіших студентських посад викликало гостре несприйняття в університетській студентській спільноті. Почалися протести, лунали вимоги щодо перевірки інформації про її діяльність і зв’язки.

Зрештою, у листопаді 2022 року Кочерга склала повноваження голови студентського самоврядування, а невдовзі була відрахована з університету.

Після цього вона виїхала до росії.

Там продовжила навчання у Кубанському державному медичному університеті, брала участь у російських професійних конкурсах та будувала кар’єру вже в системі охорони здоров’я країни, яка веде війну проти України.

За наявною інформацією, нині вона працює лікарем-терапевтом у Краснодарі.

Однак вирок українського суду став нагадуванням, що навіть перебування за кордоном не означає уникнення відповідальності.

Ця історія ставить і ширше запитання: як людина з відверто проросійськими поглядами змогла не лише навчатися в одному з провідних медичних університетів країни під час війни, а й очолити студентське самоврядування? Чи були відомі її переконання раніше? Хто рекомендував її на керівну посаду? І чи стали події навколо Кочерги уроком для інших закладів освіти, де питання безпеки держави сьогодні вже не можна відокремлювати від кадрових рішень?

Бо ця справа — не лише про одну студентку. Вона про те, як війна змусила українське суспільство переосмислити межу між особистими переконаннями та свідомою роботою в інтересах держави-агресора.

Це вже не перша публікація про осіб, пов’язаних з ВНМУ, в яких згадуються особи, пов’язані із церквою агресора чи захистом наукових робіт, тому просимо дирекцію та Міністерство освіти, інші контролюючі органи звернути на це увагу та провести перевірку.

Бо коли на фронті медики-випускники українських медвузів, і не тільки, віддають життя за Україну, а в тилових закладах пахне тим самим душком «руского міра», російська звучить «у вільний час» серед викладачів і студентів, то це не патріотизм, а пристосуванство.

Андрій Власенко