Кучерявиться хмарами вечір,

Розсипає на обрій вогні,

Спілі зорі очима Предтечі

Рясно дивляться в душу мені.

Серце в далеч прискорює кроки,

І загущує темряву час.

Лиш нетлінне, святе і високе

У моли́твах говорить до нас.

Терпне в мʼяті пора вечорова,

День стиснувся метеликом в мить,

Тільки тиша у таїнстві слова

Пелюстка́ми лілеї тремтить.

І росинками скапує втома

У шовково-мʼякі спориші…

На землі чи у небі я вдома, —

Запитаю я раптом в душі.

А вона розправлятиме крила,

Мов журавка в святу височінь.

В нашій немочі криється сила,

Що підступну приборкує лінь.

Серце пташкою бʼється у груди,

Щоб пізнати основу основ.

Все минеться: і болі, і люди,

Не минається тільки любов.

Причащаються трави росою,

Зводять руки-голки до небес.

Як змогти залишитись собою,

Аби дух і в стражданнях воскрес?

Божий янгол тримає лампаду,

Покаяння ковтає сльозу…

Я у тиші вечірнього саду

Свою душу Творцю вознесу.

МАЙЯ РУДА