На четвертий місяць від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України мене викликали до Офісу генерального прокурора, щоб передати мені папку. Папка була «особливою» як мені повідомили. Коли я відкрила її виявилось, що там були справи кожної вбитої росією української дитини (кожної яку на той момент вдалось зафіксувати). Я відкрила на рандомній сторінці і відразу побачила посмертне фото вбитої дитини на Краматорському вокзалі. На фото дитина була без голови. Я миттєво відкинула папку від себе (це був просто інстинкт) і відскочила від столу. Знадобилось з годину часу на те, щоб знову змусити себе відкрити цю папку. Там були фото дітей яких розкопали під завалами, розстріляних, згорілих живцем, багато понівечених дитячих тіл. Я повинна була прочитати кожне імʼя! Побачити кожну фотографію! Прочитати кожну літеру в справі! Не тому, що мені хтось так сказав. Я відчула ніби якщо не прочитаю і не буду знати то ніколи й не буду памʼятати цих дітей. Я хотіла пропустити через себе біль, щоб ніколи не забути про ці відібрані росією дитячі життя.
Тепер цих справ 707.
Я знаю кожне імʼя.
Не забуду НІКОЛИ.
4 червня найважчий день в році для мене. Саме в цей день в Україні День вшанування памʼяті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Їх вбила росія.
Прошу вас всіх вшанувати памʼять цих дітей оголосивши хвилину мовчання на роботі, вдома. Не дайте голосам цих дітей замовкнути назавжди…
Бо я не забуду НІКОЛИ
(на фото той день коли я відкрила папку)
Дарія Герасимчук
