Вона переконана, що так рятує сина від ігроманії, наркоманії і самогубства… Син звинувачує у лицемірстві — у обох рішення: «зустрінемось у суді»…

Ми вже писали про те, як повернення із 33-місячного полону ексначальника розвідки 56-ї бригади Івана Кухаря обернулося судовим позовом проти власної матері через три квартири у Вінниці.

Поки захисник був у неволі, Нінель Кащенко отримувала його виплати й інвестувала їх у нерухомість, які оформила на себе. Тепер син живе у Львові, наймаючи там квартиру…

У ту, що обіцяли йому, каже, заселили квартирантів.

За цей час вона встигла народити донечку і каже, що це так Іван ревнує її до неї.

Вона наголошує, що син у критичному психологічному стані.

За словами Нінель Кащенко, в усьому винна проблема, з якою сьогодні стикаються тисячі родин українських військовослужбовців — відсутність належного психологічного супроводу після пережитих жахіть неволі. Вона звертається до суспільства із риторичними, але кричущими запитаннями:

Який період реабілітації мають проходити хлопці після полону?

Які фахівці зобов’язані супроводжувати їх психологічно, навіть якщо самі військові кажуть, що з ними все гаразд? Адже вони не звикли жалітися.

Хто зараз відповідальний за бійців, які місяцями були закриті в камерах, ізольовані від суспільства, де спрацьовувало лише одне базове бажання — вижити?

Хто веде їхній супровід і відповідає за їхню подальшу долю у цивільному житті?

На думку матері, саме незакриті психологічні травми й відсутність профільної допомоги роблять колишніх полонених вразливими до маніпуляцій з боку «доброзичливців», що руйнує родини зсередини.

«На жаль, згодом у наше життя втрутилися сторонні люди, які почали переконувати мого сина в речах, що не відповідають дійсності. Люди, які намагаються представити любов матері як корисливість, а не турботу, як прагнення привласнити чуже», — зазначає Нінель Кащенко, учителька із Бара.

Сама Нінель Кащенко відкидає звинувачення у фінансових махінаціях. Жінка, яка перебуває у декретній відпустці, публічно зазначає: гроші надходили на її рахунок абсолютно легально, згідно з нормами державного забезпечення родин полонених, вона купувала майно для сина і нібито готова віддати квартири, але закидає Івану нестабільний психологічний стан.

Стан здоров’я: мати скаржиться у соцмережах, що через постійні сварки та «нерви від Івана» у неї зникає грудне молоко для молодшої дитини і старший син ревнує до маленької донечки.

Мати каже, що постійно вболівала за долю сина — писала листи до Координаційного штабу (Дмитра Усова), Кирила Буданова, Папи Римського, Реджепа Ердогана, а також до омбудсменів Катару та ОАЕ.

Брала участь у кожному можливому мітингу на підтримку полонених.

Їздила за кордон та особисто зустрічалася з представниками ООН й інших міжнародних організацій, аби пришвидшити обмін сина.

«Хто б там що не говорив, я знаю тільки одне: я його мама, а він мій син. Бо поки жива мама, ми залишаємося дітьми, інакше — сирота. Я старалася бути для Івана мамою на 100 і навіть на 200 відсотків», — наголошує Нінель Кащенко, закликаючи суспільство не поспішати із засудженням.

Мати колишнього військовополоненого наголошує: грошове забезпечення, яке виплачувала держава під час полону сина, вона не сприймала як легкий заробіток і не витрачала на розкіш. Попри власні проблеми зі здоров’ям, які потребували значних фінансових вкладень, усі думки жінки були спрямовані на те, як забезпечити майбутнє сина після його повернення. Вона була непохитно вірна своїй вірі: «Я була переконана, що він повернеться. Не тому, що хтось мені це обіцяв, а тому, що материнське серце відчувало: він живий і обов’язково повернеться додому — Бог милостивий. Я думала про його майбутнє», — пояснює жінка купівлю вінницької нерухомості.

День, коли Іван нарешті ступив на рідну землю, став для Нінель найщасливішим у житті. Нінель Кащенко закликає суспільство та журналістів зняти фокус із фінансових підрахунків і чесно подивитися на страшну статистику й реальність, у якій опиняються звільнені з неволі захисники.

«Скільки хлопців скоюють суїциди, не доживають ще року після полону від серцевої недостатності, зловживання алкоголем, граються наркотою, потрапляють у ДТП. Також, займаючись біткойнами, азартними іграми, розуміючи, що вони втратили всі виплати, теж скоюють самогубство. Суспільство повинно чесно говорити про те, в якому психологічному стані повертаються наші захисники», — підкреслює мати.

На її переконання, повернення додому — це лише початок надскладного шляху. Якщо держава не забезпечує професійний і тривалий супровід, вразливим ментальним станом бійців обов’язково скористаються сторонні люди у власних інтересах. У таких ситуаціях руйнуються долі й страждають усі: сам військовий, його дружина, діти та батьки.

«Саме тому ця історія не про гроші, а про материнську любов, про очікування, про біль, про відповідальність суспільства перед тими, хто пройшов полон. Нашим захисникам потрібна не лише вдячність, а й реальна допомога, підтримка та захист», — зазначає мати Нінель і додає:

«Зараз нам обом потрібна підтримка, бо ми проходимо важкий шлях реабілітації та відновлення ментального здоров’я. Здається, що ще трішки — і не витримаємо… Але згадуємо слова: «Коли здається, що тонеш у житті, не забувай, що твій Спаситель ходить по воді». Підтримую вибір сина вчитися на священника та служити Богу. Віра — це найбільша сила, яка спасає нас!» — підсумувала Нінель Кащенко.

Але Іван Кухар видав нову заяву щодо стосунків та повернення йому майна рідною матір’ю:

«Значну частину свого життя я провів у тіні з основної причини — проходження військової служби в підрозділах військової розвідки, де прослужив близько 8 років. Але тепер я буду писати, як усі «нормальні» люди, а то знову хтось скаже, що я психічно хворий, «з ним щось не так, бо про нього нічого не чути», «Неля його ховає» і т. д.

Цим дописом повідомляю, що відбулося за цей час: мама подзвонила й запропонувала вирішити все мирним шляхом — переоформити квартири на мене через укладання договору дарування.

Прийшли ми до нотаріуса, а мама захотіла «подарувати» лише одну, найдешевшу квартиру, й пообіцяла потім переоформити квартиру в новобудові, а найдорожчу сказала, що хоче залишити собі. Також вона хотіла розписку про те, що я до неї претензій не маю. Навіть нотаріус здивувався вимозі такої розписки від рідного сина: яка розписка і про що? Та й навіщо? Мама ж відповіла: «А якщо я йому зараз квартири подарую, а він на мене в суд подасть за гроші, виплачені державою?»

До нотаріуса мама прийшла разом зі своїм «хрещеним батьком» Леонідом Луциком, який спочатку мовчав, а потім почав розповідати емоційно забарвлену історію про те, як мама мене любить, і в підсумку свою розповідь довів до того, що «буває, дитина ссе маму й іноді кусає її за груди, а іноді розкушує груди до крові»… можливо, він хотів вразити нотаріуса…

Після походу до нотаріуса «хрещений батько» проігнорував мої намагання вийти з ним на контакт. Бо то ж, напевно, театр був тільки для нотаріуса.

Мама видалила мене з друзів у фейсбуці й заблокувала. Повірила в те, що зможе відстояти привласнення моїх грошей у суді, і у зв’язку з цим накатала допис про те, який я поганий та психічно хворий, і взагалі в усьому держава винувата.

Далі з’явилися публікації в інтернеті, що, за інформацією ЗМІ, Нінель Кащенко заявила, що найняла юриста та готується захищати інтереси свого сина в суді.

«Захищати інтереси свого сина»…

Коли я звернувся до неї, щоб вона віддала мені мої речі та документи, вона відповіла, що моїх речей і документів у неї немає, і сказала: «Ти ж усе забрав». А як же там поживає моя парадна форма???

Коли я зателефонував мамі, вона скинула виклик і написала мені у вайбері: «Поговоримо в суді». Отож і поговоримо.

Хочу ще передати привіт «хрещеному батьку» Леоніду, який перебуває в розшуку ТЦК.

Надіюсь, що повернуть хоча б мою парадну форму, а не продадуть, як деякі інші речі …»

Ось такий вийшов ще один публічний діалог між звільненим з полону сином і матір’ю, яка вважає, що саме такими своїми діями захистить його від «ігроманії» та «самогубства»…

Вірити чи ні — вирішувати вам.

Андрій Власенко