Наші журналісти побували біля його мощей у Києво-Печерській лаврі ПЦУ

Коли заходиш до Ближніх печер Києво-Печерської лаври, де понад вісім століть спочивають мощі преподобного воїна Іллі, особливо гостро відчуваєш різницю між історією і пропагандою.

У червні 2026 року на гробниці святого з’явився новий напис — «Ілля Муровець, преподобний воїн». Для когось це лише заміна таблички. Насправді ж це стало символом повернення історичної правди після століть привласнення української спадщини.

Адже історія Іллі Муровця — це один із найяскравіших прикладів того, як російська імперська машина навчилася перетворювати українських героїв на «русскіх богатирів».

Богатир, який не міг бути з Мурома

Російська історична традиція десятиліттями наполягала: легендарний богатир Ілля походив із російського Мурома. Але достатньо поглянути на карту.

Від сучасного російського Мурома до Києва — понад 1100 кілометрів. У билинах же Ілля постає захисником Києва, людиною, яка постійно перебуває в орбіті княжого міста та боронить його від ворогів.

Натомість українські історичні перекази пов’язують святого із Чернігово-Сіверщиною та давнім містом Моровійськом (нині Моровськ на Чернігівщині), що розташоване на майже 1000 км ближче за російський Муром.

Саме звідси походить версія прізвиська Муровець або Моровець.

І вона виглядає значно логічніше за імперську конструкцію про богатиря, який нібито долав понад тисячу кілометрів, щоб постійно захищати Київ.

Людина, а не казковий персонаж

На відміну від багатьох билинних героїв, Ілля не є виключно персонажем легенд.

Його мощі зберігаються в Антонієвих печерах Києво-Печерської лаври.

У XX столітті вони досліджувалися науковцями. Встановлено, що преподобний був чоловіком міцної статури та мав зріст близько 177 сантиметрів — дуже значний для XII століття.

Експерти зафіксували численні сліди бойових травм: переломи, пошкодження від холодної зброї, наслідки важких поранень.

Також виявлено патології хребта і кісткової системи, які певною мірою перегукуються з народним переказом про те, що майбутній воїн довгий час не міг ходити.

Легенда говорить про тридцять років нерухомості та чудесне зцілення. Наука не підтверджує чудес, але вона підтверджує: людина, чиї мощі лежать у Лаврі, дійсно мала серйозні проблеми зі здоров’ям, а потім прожила життя воїна.

Після важкого поранення наприкінці життя він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

Саме тому православна традиція знає його не як билинного богатиря, а як преподобного Іллю Печерського.

Канонізований ще до появи Російської імперії

І тут починаються незручні для російської пропаганди факти.

Преподобного Іллю було канонізовано у 1643 році. Зупинимося на цій даті. 1643 рік — це ще до Переяславської ради. Ще до військового союзу Богдана Хмельницького з Москвою. Ще до появи будь-якого московського церковного контролю над Києвом.

Київська митрополія тоді перебувала у складі Константинопольського патріархату.

Саме православна традиція Києва, а не Москви вшанувала преподобного воїна як святого.

Тому виникає закономірне питання: як святого, канонізованого українською церковною традицією задовго до московського панування, можна оголошувати надбанням росії?

Як Москва привласнювала Київ

Історія Іллі Муровця є частиною значно ширшого процесу.

Протягом століть Російська імперія послідовно привласнювала спадщину Київської Русі.

Українських князів перетворювали на «русскіх князєй».

Київських святих — на «общєрусскіх».

Українські літописи — на «історію росії». Те саме сталося і з Іллею.

З українського преподобного воїна Києво-Печерської лаври він поступово перетворився на героя російських билин, а згодом — на символ російської державності.

Як палець святого потрапив до російської армії

Особливо скандальною стала історія із часткою мощей преподобного.

Під час російсько-української війни російські державні та церковні структури повідомляли про використання для «благословення» військових частки мощей Іллі Муромця.

Йшлося про середній палець правої руки святого. Сам факт викликав шок.

Адже мощі преподобного понад 800 років офіційно перебувають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Україна ніколи не повідомляла про передачу цієї реліквії росії.

Саме тому виникли закономірні питання: як святиня опинилася на території рф? Коли саме це сталося? Хто її передав? Чи була вона вивезена незаконно?

Колишній намісник Лаври митрополит Павло Лебідь заперечував будь-яку передачу.

Водночас нинішній намісник Лаври від Православної Церкви України єпископ Авраамій заявляв, що за попередніх часів практика дарування частинок святинь впливовим гостям з росії існувала. І нібито їх дійсно керівництво МП подарувало путіну.

Остаточні відповіді мають дати слідство та перевірки.

Але сам факт появи реліквії у руках російських структур залишається однією з найгучніших загадок сучасної історії Лаври.

Від Муромця до «бурятського богатиря»

Найбільш показовою стала реакція російської пропаганди.

Замість пояснення походження реліквії деякі проросійські ресурси почали поширювати дивовижні версії про те, що мощі богатиря нібито були знайдені мало не в Бурятії.

Так народжувалася нова міфологія, покликана приховати головне питання — як українська святиня опинилася у руках російських структур.

Це вже не історія. Це пропаганда у її чистому вигляді.

Повернення імені

Сьогодні в Ближніх печерах знову звучить українська молитва. А на гробниці святого повернулося історичне ім’я — Ілля Муровець.

Для когось це дрібниця. Але насправді йдеться про повернення цілого пласта української історії. Бо війна точиться не лише за території.

Вона точиться за пам’ять. За святині. За героїв. За право називати своїми тих, хто справді належить твоїй землі.

Ілля Муровець прожив життя воїна, який захищав Київ, а завершив його ченцем Києво-Печерської обителі. Він був святим Києва тоді, коли про Російську імперію ще ніхто не чув.

І саме тому історія його привласнення стала одним із найяскравіших прикладів того, як імперія століттями намагалася переписати минуле України під себе.

Тетяна Редько