Перед цим він знищив зброю, промаркував тіла загиблих, написав прощальну записку та підірвав декілька гранат, щоб імітувати цим свою смерть.

Він знав, що не піде в полон, бо надто добре пам’ятав, як розстрілювали колони під Іловайськом.

Там він просидів три з половиною тижні замість запланованих трьох днів. Чув кожен звук, переставляв ворожі розтяжки та уникав патрулів.

Згодом вибрався, обпливши шлакову гору на камері від вантажівки, а потім пішки вийшов у зруйноване місто.

У нього був телефон російського військового з російською сім-картою, ідеальна легенда для проходження блокпостів.

Він оселився у знайомої Валентини Заярної, яка сприймала його як сина. Він прожив у неї понад рік, хоча планував на декілька днів (вона доречі досі в полоні).

Він тренувався, відстежував новини, рахував вагони, збирав дані про розташування військ, залізничні вузли, постачання та передавав інформацію українській розвідці.

Його затримали, коли мала прийти посилка з паспортом. Заярну схопили першою, потім влаштували засідку.

Сторожук побачив свою фотографію на магазині з номером телефону ФСБ.

Він спробував пішки йти до Криму, але група захоплення винесла двері квартири, де він зупинився.

Його били, душили, пускали струм. Він втрачав свідомість.

ФСБшникам було нецікаво про нафтобазу – вони звинуватили його в замаху на “депутата” “ДНР”.

Він підписав усе, що вимагали, аби припинили тортури. Заярну зробили співучасницею, її били й довели до спроби самогубства.

Російські пропагандисти зняли про нього фільм. На допитах йому диктували відповіді – про “зраду командування” та “азовців, які забирали їжу”.

Він назвав себе “останнім захисником Азовсталі” – і справді останнім, хто звідти вийшов.

У донецькому СІЗО умови були найгіршими – персонал виливав злість на “укропів”. Два місяці він не міг спати на боці через побиття.

Тримали його в Ростові, Брянську, під Новозибковом. Обміняли 13 вересня.

Перші миті на волі він запам’ятав як приємний шок: кольори, настрій, побратими, люди з прапорами. Відчуття, що життя тільки починається, досі з ним.

Але проти нього досі відкрита справа за статтею 408 (дезертирство з полону). Банківські рахунки заморожені, влаштуватися на роботу ніяк, а також він хотів би повернутися на службу.

Сторожук не вважає себе улюбленцем долі. Думає, що просто ще не встиг зробити те, для чого призначений.

А головне завдання – виграти війну.
Все інше потім.
Олег Байрак