Інга Чекінда служила в 1-му батальйоні морської піхоти. Під час боїв в Маріуполі її взяли в полон, де вона пробула близько півроку.
За цей час Інга змінила 4 місця ув’язнення: Оленівка, Таганрог, Валуйки та Мала Локня.
Справжнє пекло почалося в Таганрозі. Перші два дні їх не чіпали, в потім приїхав один лейтенант вибивати з них інформацію.
Він узяв Інгу за волосся, вивів у коридор, поставив до стінки, вивернув руки й ударив по вухах. У неї закрутилася голова, і вона зрозуміла, що їй буде “триндець”.
Лейтенант сказав Інгі: “Запам’ятай мене на все своє життя. Мій позивний – “смерть”. І він показав їй свої руки без фаланг – суцільні кістки замість пальців.
Він хотів дізнатися про нашу хімічну зброю та де наші “Джавеліни”. Інга сказала правду про зброю, яка була у неї в роті, де вона служила, бо брехня вбила б її раніше.
Він бив Інгу три дні поспіль, залишивши на нозі величезну гематому.
Одного дня він заявив: “Якщо не розкажеш інформацію, – я зґвалтую твою посестру”.
Потім привели дівчину, він вдарив її в сонячне сплетіння, а потім спитав у неї: “Смоктати вмієш”? Вона заплакала і сказала, що “не вміє”.
Він ще раз спитав: “Смоктати вмієш”? І тут Інга вступилась і сказала “Давай я це зроблю”.
У нього був дерев’яний молоток, він наказав одягнути на нього презерватив і смоктати. Інна робила те плачучи, аби тільки він не чіпав посестри, а він кричав на неї що повибиває їй зуби.
Іншого разу він бив її гумовою дубинкою, а потім сказав, що покладе на підлогу, розсуне ноги й ґвалтуватиме до втрати пульсу. Він не наважився, але страх був нелюдським.
Потім забрали посестру. Інга почула крик – не просто плач, а нелюдський крик, який досі лунає в неї в голові.
Виявилося, що лейтенант і кадирівець відвели дівчину у кімнату, де була велика піч. Лейтенант вдарив її разів 40, а потім з кадирівцем почали запихати її в ту піч. Вона знепритомніла, коли вогонь торкнувся її обличчя.
Останнього дня лейтенант гасив цигарки об руку Інги, а потім замахнувся молотком, щоб розтрощити їй руку.
Кадирівець зупинив його двічі. Тоді лейтенант сказав: “іменем російської федерації дарую тобі життя”.
Інгу вивели, завели в камеру й змусили співати “Happy Birthday”. А до цього вона просила, щоб її застрелили, бо більше не могла виносити знущань.
Годували мізерно: два шматки хліба на день, трохи каші на дні тарілки та квашену капусту, що роз’їдала шлунок.
Інга збирала крихти зі столу, щоб не померти з голоду. Охоронці через віконце в дверях питали: “росія чи Україна?”.
Вона утримувалася від відповіді, бо правда означала смерть, а брехня – зраду.
Змушували кричати “путін – цар” і співати російські пісні – вона робила це, щоб вижити, але гімн росії так і не вивчила, просто читала з аркуша.
Перед етапом Інгу перевели в яскраву камеру з телевізором, де щодня показували пропагандистські новини.
Після Таганрога повезли до Валуйок і Малої Локні. Просто піднімали вночі, казали одягатися і везли.
Україна повернула вже сотні жінок із полону, серед них – Інгу Чекінду.
Після звільнення президент нагородив її орденом “За мужність” III ступеня.
