Тільки вже не під прикриттям ряс, а письменницьких титулів.
Три дні телефони нашої редакції «33-го» розриваються, як і електронна пошта, із одним запитанням: як могла делегація вінницьких письменників із керівниками піти на зустріч із ієрархами московського патріархату, церкви, яка, за висновками експертів Української держави, досі знаходиться у єднанні із РПЦ та кірілом, який благословляє вбивства українців?
Домовлятись про «багатообіцяючу співпрацю»?
Та ще й на другий день після обстрілу рашистами нашої святині — Києво-Печерської лаври?
Як можна заявляти про співпрацю від нібито усіх письменників Вінниччини із діючим митрополитом РПЦ (про що засвідчує сайт РПЦ) і церквою, яку очолює громадянин Росії, позбавлений українського громадянства?
І так пристрасно «лобзати» йому руки?
Одна поетеса пише, що не має значення, яка церква!
Майя Руда, має! Бо саме ця церква розглядається як ідеологічний центр поширення україноненависної ідеології «русского міра» в Україні у цій війні з російськими окупантами.
Ви можете «вішати лапшу» кому завгодно, а ось мені важко, бо знаю багато — кому «Волгу» подарував митрополит, найзатятіший лобіст МП під час виборів, хто місяцями і в яких розкішних його «келіях» відпочиває на морі…
Може, ще когось як гирі тягнуть туди «таємні зобов’язання»…
Не знаю, що вас туди потягло, але від імені себе і великої кількості письменників Поділля, журналістів, громадських діячів, які попросили сказати своє слово і ще скажуть, я не уявляю своєї співпраці із церквою, яку спецслужби путінізму захопили, покрили агентурною сіткою і використовують для зомбування українців для п’ятої колони ворога.
Це для зазомбованих ними «істинних», як і деяких письменників у їхніх сутанах, вони «святєйші».
Але ми, патріотично налаштовані журналісти, письменники, воїни, знаємо набагато більше — що криється за тією брехнею і хто там «кошельок» для роздачі коштів… у кого погони чи агентурні позивні під ризами.
Я не знаю, чи «поімела» там щось конкретна група письменників, що медальки дали — видно із фото, але єпархія проросійської церкви для своєї пропаганди «поімела» їх на всі 100.
Особливо цинічно, як на мене, читається повідомлення про «плани і перспективи багатообіцяючої співпраці» із заявою, розміщеною поряд очільника єпархії митрополита Варсонофія, який висловлює співчуття у зв’язку із обстрілом Києво-Печерської лаври «ворогом» (бо ж рашистами назвати — «не велено»?), вдумайтесь, Павлу Лебедю, відомому в народі як Мерседес, який зараз під слідством за підозрою у держзраді, а не теперішньому настоятелю. Треба ще було одному митрополиту Тульчинському цієї церкви передати — Іонафану, засудженому за антиукраїнську діяльність й обміняному до рф, де його обіймав кіріл як «вєрного РПЦ до конца» (цитата).
Воно й не дивно, адже Варсонофій був при Павлу казначеєм там. І саме його послали на заміну патріоту — митрополиту Симеону, який перейшов із паствою до ПЦУ. Всі пам’ятають цей скандальний приїзд у супроводі хутірських.
…Я можу ще дуже довго розповідати, чого на такі походи мало б бути «табу». Але я не збираюсь перевиховувати зрілих людей, які роблять вчинки і знають, що за них мають відповідати. Ходіть куди хочете — як приватні особи. Але не заявляйте, що ви туди пішли від імені усіх письменників.
Бо я і, переконана, переважна більшість письменників України, вважає, що «багатообіцяюча співпраця» церкви, в даному випадку — де-юре філіалу РПЦ в Україні, яка досі не хоче від’єднатись від кіріла, а значить, путіна, реально, а не брехливими заявами, може вийти одне — філіал спецслужб ворога.
У церкви, де досі бояться української мови і зросійщену видають за старослов’янську, не може бути нічого спільного із справді письменниками України.
Така моя думка!
Честь маю!
Тетяна Редько,
Заслужена журналістка України,
письменниця
