Жмеринка схилила голови у скорботі. Вулиці міста вкрилися живими квітами, коли земляки проводжали в останню путь старшого сержанта Олександра Волкова. Майже чотири роки його родина жила між болем і надією, вірила, чекала, молилася. Та звістка, якої боялися найбільше, все ж прийшла.

Олександр Волков загинув 27 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу Водяного на Донеччині. Лише тепер офіційно підтвердилася його загибель.

Життя Олександра було нерозривно пов’язане зі службою людям. Народжений у родині військового, він виріс у Жмеринці, навчався у школі №6, а згодом здобув освіту в Донецькому університеті внутрішніх справ. Працював у правоохоронних органах — спочатку інспектором ДАІ у Донецьку, потім у дорожньо-патрульній службі на Хмельниччині. Колеги згадують його як людину принципову, справедливу та відповідальну.

Саме у Донецьку він зустрів свою долю — дружину Віру. Разом вони створили сім’ю, виховували доньку Анастасію, будували плани на майбутнє. Але війна двічі перекреслила їхнє мирне життя.

У 2014 році російська агресія змусила родину залишити рідний Донецьк і повернутися до Жмеринки. Тут вони починали все заново. Та у 2022 році війна знову постукала в їхні двері.

19 листопада 2022 року Олександр став до лав Збройних Сил України. Досвід служби, військова підготовка та відданість державі привели його на найнебезпечніші ділянки фронту. Старший сержант служив водієм 3-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти військової частини А2988.

Він не встиг повернутися додому.

Усього через вісім днів після мобілізації зв’язок із Захисником обірвався під час боїв за українську землю. Для рідних почалися довгі роки очікування, сповнені надії на диво. Вони не припиняли вірити, що чоловік, батько, син і брат живий.

Та війна забрала його назавжди.

Олександр любив футбол, був воротарем аматорської команди у Вінниці. Друзі згадують його як людину, яка вміла підтримати, підставити плече та об’єднати навколо себе інших. Саме таким він залишиться у пам’яті тих, хто його знав.

Жмеринка прощається не лише з військовим. Вона прощається з чоловіком, який двічі втратив дім через війну, але не втратив віри в Україну. З батьком, який мріяв бачити дорослою свою доньку. З людиною, яка до останнього виконувала свій обов’язок перед державою.

Світла пам’ять Герою.

Щирі співчуття матері Галині Олександрівні, брату Сергію, дружині Вірі, доньці Анастасії та всій родині Олександра Волкова.

Вічна слава Захиснику України.