Голова Вінницької філії НСПУ та заступник, із групою письменників, провели зустріч із митрополитом Варсонофієм, керівником Вінницької єпархії УПЦ (МП), після обстрілу Києво-Печерської лаври і повідомили про «змістовну історію стосунків багатообіцяючої співпраці Церкви і Літератури» (цитата). Така співпраця із структурним підрозділом РПЦ викликала шокуючу реакцію серед громадськості, письменників і голови Національної спілки письменників України Михайла Сидоржевського. Редакція «33-го» вислухала всі точки зору та висловила свою позицію. Своїми думками можете поділитися і ви.
Ви зняли камінь з душі. Боже, яка ганьба…
Обласна письменницька організація рекомендувала мене для вступу до СПУ. Що ж тепер робити? Куди вступати? До кого? У мене ж є збірки віршів з назвами «Герої не вмирають» та «Мій Ангел у формі ЗСУ»…
Я знав, що таке буде. До цього все йшло. Ось лише один факт. На святкуванні 55-ї річниці обласної організації були представники УПЦ і були взаємні нагородження…
Лякає інше. На зібранні були також гості з Центрального апарату СПУ і понад 50 членів обласної організації. Усі це «проковтнули»…
У даній ситуації мені найбільше боляче за Майю Руду. Я захоплююся її талантом. Такі сильні вірші про вічне, про святе…
І як мені тепер з цим жити?
Олег Побережний,
поет, громадський діяч
Бабки і агенти Медведчука досі
працюють в Україні
– Увага для СБУ, – відгукується журналіст, нині воїн ЗСУ Роман Ковальський. Його підтримують інші читачі.
Це ж треба, які цікаві зустрічі підгорають! Кацапський патріархат вже підтягує старі «консерви», оскільки на фронті не витягують. А вінницькі «консерви» мають, як у старому анекдоті: або труси вдягнути, або хрестик зняти, – Валентина Дячук, доктор філософських наук, журналіст.
– Шокована. У кожного є право вибору, і кожен відповість за свій вибір перед своєю совістю і перед Богом. Але ніхто і ні в якому разі не давав права говорити від чужого імені. Мій Бог у моїй душі. Мій духовний наставник — Михайло Торбахевич, священнослужитель ПЦУ, єдиної визнаної канонічної автокефальної помісної церкви в Україні. Моя Батьківщина — Україна, яка кров’ю найкращих синів і дочок виборює право на світле майбутнє. Моя мова — українська. А все, що стосується недодержави, яка вбила єдиного сина моєї сестри, яка вбила і продовжує вбивати сотні тисяч українців, все, що стосується їхніх попів, противне мені по суті. Дуже прикро і насправді боляче, бо з повагою ставилася до очільників Спілки. Ніяк не вкладається у голові. Не можу пояснити, навіщо? Така колосальна праця, стільки видано, стільки піднято молодих авторів — і одним махом все перекреслити… Читаю, бачу своїми очима і відмовляюся вірити… Як так? – Світлана Баламут-Осоховська, письменниця.
– Господь, мабуть, відібрав у цих керівників розум. Це ж треба було дійти до того, щоб йти до церковних рашистів і будувати плани майбутнього розколу письменників!!! Жах! Ганьба! Підтримую кожне слово, бо хіба можна мовчати, коли йде здача країни на письменницькому фронті?!! – Лілія Яковенко, читачка, педагог, громадський та політичний діяч.
– Оце так прильот! Фу, неприємно запахло аж у Києві… – Сергій Сай-Боднар, письменник, заслужений журналіст України.
– Війна — великий поділ на своїх і чужих. Ну і що, що людина знає букви і пише? Хіба вона не може бути байдужим зрадником свого народу? Ще й як! Цим користувалася радянська влада, коли робила із письменників знаменитості: величезні тиражі, реклама і назва вулиць на честь продажного писаки… Зараз кацапська церква не має таких повноважень. Але гроші — мають. Інакше як пояснити на 12-му році війни раптову любов до окупанта? — Володимир Трощинський, журналіст.
– Як релігієзнавець і громадянин, підтримую ставлення переважної більшості українців до керівництва вінницьких письменників і московської секти, учасників цієї зустрічі.
А де ж ви, освітяни, працівники культури? Чому в більшості населених пунктів області (у час рашистської агресії!) до цих пір активно діють московські церкви?
А «письменники», які працюють з попами московськими, це нетипово для нас, це сором, який вони не змиють зі своїх «морд», – Євген Заремба.
– Коли Міхаїл Каменюк організував СПІЛКУ СПОВ’ЯНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ, чому СБУ не зацікавилась цими людьми? У відкритому доступі були відомі всі «СЛОВ’ЯНСЬКі» письменники. Вони чомусь протиставились українським? Каменюк справжній поет і розумна людина, організатор, він «корисний ідіот»? Чи, може, споживач рашистських коштів, які неміряно виділяються москвою на підтримку своєї 5-ї колони в Україні? Всі міліарди «з’їв» Медведчук? — Сергій Шангутов, лікар, читач.
– Жах! Ракети, бомби, «шахеди» летять на голови, а вони продовжують говорити «какая разніца», «церкоффь вне політікі». Де ж розум та хоча б інстинкт самозбереження? – Ярослав Мазурець, читач.
– Я була шокована цим усім. І сказала їм про сморід. Це професіонали своєї справи, і все зроблено свідомо. Так що ілюзій ніяких… А я ще раз подякувала Богу, що відвів мене від так званих слов’янських письменників і спілки у цьому складі. Мені дуже сумно все це бачити і чути, – Галина Рибачук-Прач, письменниця, громадська діячка.
– Маю багато запитань до відомих письменників, хоча й мало знайомий з їхньою творчістю. Не зобов’язаний, зрештою. Але вони потоптали трохи рясту на життєвих стежинах за різних режимів, і тут не збагнути суть стану їхньої душі.
Маю одне запитання: ви з якого переляку талановиту молодь залучаєте до секти? Де ваші запитання до респондента про знищення частини Лаври? Хотілося б почути відповідь священника, адже, можливо, в Успенський собор прилетіла смерть, освячена сатаністом кірілом, – Анатолій Савченко, журналіст.
– Вважаю, що співпраця очільників Вінницької облорганізації НСПУ з представниками церкви московського патріархату зв’язала в такий тугий вузол, що й розплутати його вже неможливо. Напевне, в їхніх несвідомих душах таїться якась корислива нагорода. Події останніх років у Спілці, маніпуляція із літературними преміями, безкарність і нинішні події мають причинно-наслідковий зв’язок. Керманичі зайшли дуже далеко зі своєю «співпрацею», треба їм допомогти звільнитися від такої непосильної роботи.
Цікаво, які висновки зроблять члени Вінницької облорганізації НСПУ на позачергових зборах?… — Федір Панчук.
– Почути б пояснення від людей, котрі позиціонують себе як очільників великої вінницької письменницької спільноти, які мотиви спонукали їх до активної співпраці з відверто ворожою до України релігійною організацією (достатньо тільки ознайомитися з агресивним несприйняттям її парафіян української церкви і всього, що з нею пов’язане!) Є ж якісь причини такого «письменницького походу»? — Тетяна Яковенко, письменниця, кандидат філологічних наук.
У цьому скандалі є значно масніші шматочки
Отже, звіт Вінницької єпархії УПЦ про співпрацю з представниками Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України не залишився непоміченим серед громадян.
Є гостра реакція на подію і рішучий «неодобрямс». А голова НСПУ Михайло Сидоржевський запропонував голові Вінницької обласної організації НСПУ Вадиму Вітковському до 28 червня скликати загальні збори організації, аби обговорити згаданий факт.
Щоправда, це схоже на виклик на бюро райкому партії у персональній справі. А ще схоже, що керівнику організації пропонують самому себе відшмагати, винести правильне рішення і відзвітувати по інстанції про вжиті заходи.
Та чи вживе письменницька спільнота ті заходи, чи розуміє взагалі, про що йдеться – питання дискутивне. Вона (спільнота) просто не набере кворуму на зборах. Бо сховатись за «не знав» чи зайнятись власними справами у день зібрання – значно прибутковіше.
Та годі жити законами 1934 року. Сьогодні письменник має право на громадянську і творчу свободу, має право вибрати милу серцю релігію і політику. Тож збори для «накачки» виглядають застарілим інструментом.
У цьому скандалі є значно масніші шматочки.
Усім відомо, що при обласній організації СПУ діє комунальне підприємство «Видавничий дім «Моя Вінниччина». Як сказано у профайлі установи, її головною метою є випуск краєзнавчої, історичної та патріотичної літератури про Вінницький край. Підкреслю: ПАТРІОТИЧНОЇ.
І тут питання патріотизму має однозначне трактування. А уповноваженою особою юридичної особи комунальна установа «Видавничий дім «Моя Вінниччина» є той самий Вадим Миколайович Вітковський, котрого єпархія УПЦ відзначила «церковними орденами, благословенними грамотами і благодійними преміями». І у подальшому (читай за це) розраховує на співпрацю із письменницькою спільнотою та науковцями, а також подальшу взаємодію у сфері духовного і культурного виховання суспільства.
Тобто, відзначена особа мала б якось балансувати інтереси комунальної установи і єпархії. І якщо поняття українського патріотизму для першої є загальновідомим, то для другої, з її неоднозначним бекграундом московського агента впливу, ще слід доводити у дискусії.
Але чи стосується ця дискусія пересічного не читача і не члена СПУ?
Стосується.
Бо бюджет КУ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МОЯ ВІННИЧЧИНА», код ЄДРПОУ 42723033, розмір статутного капіталу юридичної особи 0,00 грн., СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ВІД ЧЛЕНІВ ГРОМАДИ!
Тобто, за ту співпрацю між УПЦ і СПУ, за «культурне виховання суспільства» платимо ми усі. Навіть коли того не хочемо.
А це вже варто обговорити на майбутніх письменницьких зборах.
І було б добре, аби в них взяли участь й інші добродійники письменників, котрі знайшли причину нагородити тих самих осіб і за ті ж досягнення з нагоди нещодавніх річниць заснування організації: представники ПЦУ, Вінницької обласної військової адміністрації, засновники КУ «Видавничий дім «Моя Вінниччина».
І хай би вони заявили про спільність інтересів своїх установ і єпархії УПЦ.
Юрій Сікорський,
письменник, журналіст
