Олена Пчілка була на засланні у Могилеві – Подільському, що на Вінниччині
Уявіть собі XIX століття.
Українська мова під забороною.
Українські книжки вилучають.
Навіть освічені українські родини переходять на російську, бо так «правильно», «престижно» і «по-столичному».
Здавалося б, імперія вже перемогла.
Аж раптом з’являється жінка, яка вирішує: ні.
Вона не бере до рук зброю.
Вона бере до рук книжку.
Так починається історія Олени Пчілки.
Виповнюється 177 років від дня її народження.
Ми звикли називати її матір’ю Лесі Українки.
Але правда значно цікавіша.
Саме вона створила той світ, у якому могла народитися Леся.
У будинку Косачів діти не говорили мовою імперії.
Вони розмовляли українською.
Не тому, що так було модно.
Навпаки.
Тому що це було небезпечно.
Олена Пчілка принципово купувала українські книжки, записувала народні пісні, збирала казки, прислів’я, орнаменти, вишивки. Вона боялася лише одного — що українці колись забудуть, ким вони є.
І поки імперія намагалася зробити з українців «малоросів», вона тихо робила протилежне.
Виховувала українців.
Саме завдяки їй світ отримав не лише Лесю Українку.
Світ отримав ціле покоління людей, які не соромилися свого коріння.
Коли царська влада заборонила публічні виступи українською мовою, Олена Пчілка все одно вийшла на сцену в Полтаві й виголосила промову українською.
Вона знала, чим це може закінчитися.
І все одно говорила.
Коли більшість шляхетних панянок захоплювалися французькою модою, вона популяризувала українське вбрання й досліджувала народну вишивку, видавши фундаментальну працю «Український народний орнамент».
Коли жінкам відводили роль мовчазних господинь, вона стала письменницею, редакторкою, видавчинею, етнографинею, перекладачкою та однією із засновниць українського жіночого руху.
А ще вона першою сказала те, що ми сьогодні повторюємо майже щодня:
Україна починається не з кордонів. Вона починається з мови, культури, пам’яті та родини.
Навіть більшовицька влада не змогла змусити її мовчати.
Уже в поважному віці її заарештували за проукраїнську діяльність.
Та вона не зреклася своїх переконань.
Бо Олена Пчілка чудово розуміла те, що ми усвідомлюємо лише тепер:
Імперії завжди починають із заборони мови.
А народи починають своє відродження з любові до неї.
Можливо, найбільшим твором Олени Пчілки була навіть не книга.
Не стаття.
Не вишивка.
Її найбільшим твором стала Україна, яку вона допомогла зберегти для наступних поколінь.
І сьогодні, через 177 років після її народження, ми можемо сказати їй лише одне:
Дякуємо. Ми говоримо українською. Ми пам’ятаємо. Ми вистояли. 🇺🇦
Ми Українці
