Є люди, після яких залишаються посади.
Є люди, після яких залишаються проєкти.
А є люди, після яких залишається совість.
Таїса Гайда — про совість.
А ще — про боротьбу і справедливість.
Про кримських татар і ветеранів. Про вимираючі села, загарбані ліси й озера. Про палаючі шини під поліцією і збір коштів для дітей з інвалідністю. Про Замкову гору і зруйновані паркани. Про декомунізацію і відновлення справжньої історичної пам’яті.
Багатодітна мама. Щира вірянка. Людина з великим і добрим серцем, яка була готова віддати останнє — заради ближнього і заради України.
Вона не мовчала, коли мовчати було простіше. Не відступала, коли на неї тиснули. Не шукала вигоди там, де йшлося про справедливість.
Для когось вона була журналісткою. Для когось — громадською активісткою. Для когось — волонтеркою. Але насамперед — вольовою, мужньою жінкою, яка щодня доводила: зміни починаються з особистої відповідальності.
Минув ще один рік без Таї…
Але людей не вимірюють роками. Їх вимірюють світлом, яке вони залишають після себе.
Тож згадайте сьогодні Таю не лише зі смутком, а й із вдячністю. За її принциповість. За її сміливість. За її любов до України. За віру в те, що влада має служити людям, а кожен громадянин здатен змінювати свою державу.
Її голос замовк. Але її приклад і сьогодні нагадує нам: байдужість ніколи не будує майбутнього. Його будують люди, які мають мужність діяти.
Світла і вічна пам’ять Таїса Гайда …
