Коли говорити про лауреата народної Шевченківської премії-2026 у номінації «Поезія» Тетяну Василівну Яковенко, то її літературна «сила» вимірюється дванадцятьма книгами лірики, майже такою ж кількістю книг – художніх переспівів зі Святого Письма і ще трьома книгами казок для дітей.

А ще Тетяна Яковенко є «авторкою десятків наукових праць і методичних посібників у царині української та світової літератури, літературного краєзнавства». Адже вона — кандидат філологічних наук, доцент. Її педагогічна стежка починається із сільської школи в 1971 році і продовжується до 2025-го. Протягом багатьох десятків літ Тетяна Яковенко працювала викладачем кафедри української літератури Вінницького державного педагогічного університету та Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу. Її педагогічний стаж нараховує 54 роки, а у вищій школі — 42 роки.

А творчий — розпочався із першого класу, коли вона написала перший вірш.

Завдяки ГО «МИ — Вінничани» та його очільнику Валерію Коровію переможниця і запрошена делегація письменників змогли побувати у Києві у музеї Шевченка, де відбулось вручення цієї високої нагороди.

— Мені та нашій ГО «Ми — Вінничани» дуже приємно було долучитись та сприяти тому, щоб наша подільська зірка літератури Тетяна Яковенко потрапила із колегами на це вручення. Велика шана талановитій поетці за таку титанічну працю над донесенням вічної книги життя Біблії до наших людей рідною мовою. Та ще й віршами. Лауреатка народної премії Шевченка Тетяна Яковенко доводить, що слово Боже українською звучить прекрасно. А Вічна книга — завжди актуальна, — відгукується професор, доктор економічних наук, ексголова ОВА, очільник ГО «Ми — Вінничани» Валерій Коровій.

Тетяна Яковенко є ще й володарем п’ятнадцяти літературних премій. Національних і міжнародних. Тож народна Шевченківська премія закономірно поповнила перелік відзнак нашої землячки.

Сьогодні Тетяна Василівна погодилась відповісти на декілька запитань від шанувальників її творчості.

– Зважаючи на наведену тут статистику Ваших нагород, чи стала ця премія несподіваною для Вас?

– Кожен письменник розуміє вагу і значення літературних відзнак, адже вони є свідченням визнання колег і фахових поціновувачів його творчого результату. Літературну премію не можна самотужки за своїм бажанням зірвати, немов яблуко з гілки: її присуджує авторитетне журі. Звісно, я до останньої миті не була впевнена, що найвищу нагороду української літератури буде присуджено мені. Це занадто хвилююче для мого буття, яке загалом все життя було зорієнтоване на викладацьку практику вивчення історії української літератури й творчих здобутків інших письменників і, незважаючи на те, успішно чи неуспішно склалася б стосовно мене доля найвищої і найвагомішої нині літературної премії в Україні, я була безмірно вдячна своїй письменницькій судьбі вже за те, що мої книжки потрапили на розгляд журі. Це справді подарунок небес, що в такий страшний і трагічний для нашої країни час журі підтримало провінційну авторку, яка вже й не дуже сподівалася на читацьке розуміння цього унікального і маловживаного жанру художнього перекладу Святого Письма саме українською мовою у віршах.

Одне — що біблійна тема небагатьох цікавить, друге — що видаються мої книжки власним коштом — відтак мізерними тиражами. Дуже болісно відгукнулася мені в душі передчасна смерть мого наставника і натхненника Дмитра Власовича Степовика, а затим і Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Наче серце мені вийняла з грудей ця непоправна втрата. Але Господь послав мені Просвітян, людей чистих душею і святих у помислах спасіння українського літературного слова у його взаємозв’язках зі Святим Письмом. Висока оцінка мого авторства просто приголомшила мене. Це визнання — аванс, що надихає до творчості, і потужний відроджуючий стимул до життя. Звісно, душу переповнювало почуття глибокої вдячності за віру в мене. Особливо Центральному правлінню ВУТ «Просвіта» імені Т.Г.Шевченка.

– Які саме Ваші книги були відзначені членами журі?

— «Осанна Господу, осанна» (Вінниця, 2013, 624 с.) та «Благословен Господь в віках!» (Вінниця, 2024, 380 с.). Обидва видання друкувалися за благословенням Його Святості Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета з передмовами Дмитра Степовика.

Приємно, що оргкомітет високо оцінив мою багаторічну працю над художньою адаптацією Біблії. Це так звані літературні переспіви Святого Письма. Я користувалася практично всіма наявними нині українськими перекладами Біблії, але найбільше в художньому плані мені близька Біблія в перекладі Митрополита Іларіона, відомого у світському житті як Іван Огієнко. За понад чверть століття роботи над цією темою мені вдалось «опоетизувати» і опублікувати 17 книг Старого Заповіту загальним обсягом близько півтори тисячі сторінок. Серед них — зі справжньою авторською втіхою можу згадати «Книгу Рут», «Книгу Юдити», «Книгу пророка Йони», «Книгу Псалмів», «Книгу Екклезіястову», «Пісню над Піснями», «Книгу пророка Даниїла», «Першу і Другу Книги Самуїлові», «Другу Книгу Мойсеєву. Вихід», «Книгу пророка Софонії» та ін.

Нині я завершила роботу над першою книгою П’ятикнижжя Мойсеєвого — «Книгою Буття» — обсягом близко 400 стор. Її текст вже набрано і змакетовано, але проблема з фінансуванням ще остаточно не розв’язана. Мабуть, знову доведеться видавати власним коштом. А це, у першу чергу, вплине на тираж видання і його поліграфічну якість. Та мені не звикати. На все воля Божа.

– Чи не тягне така монументальна праця на якийсь рекорд? Адже мало хто пригадає приклад аналогічного за масштабом віршованого твору у вітчизняній літературі.

— Рекорди — це світська забава. Тексти Святого Письма  поза такими рейтинговими іграми, адже це — сакральна література. Моя версія «Книги Буття» — не просто розвага для вузького кола інтелектуалів, а сучасний олітературений переказ законів життя, закорінений у першоджерелах Святого Письма.

– Своєю доступною і водночас поетично досконалою мовою вірші цієї книги нагадують твори українських класиків. Скажімо, Котляревського.

Ви прагнули когось з них наслідувати чи це ваш природний літературний стиль? Адже у ліричних творах ваша мова надзвичайно образна й емоційна.

– Тут, швидше, йшлося б про літературні відкриття і знахідки не стільки Івана Котляревського, скільки Тараса Шевченка. Святе Письмо і поезія Тараса Шевченка дивовижно схожі між собою своєю глибинною сутністю. Може, навіть тому вони далеко не кожному відкриваються. Є чимало людей, які з різних причин не можуть оцінити всю глибину цієї культурної спадщини у її філософській та художній величі. Біблія їм здається занадто складною, а Шевченко — занадто простим. Упродовж століть філософи, письменники, медієвісти, ну, словом, всі ті, кому вдалося хоч трохи доторкнутися серцем до величі цього дивовижно прекрасного світу, щедро подарованого Богом людству, намагалися долучити своїх сучасників до його цілющості і безкінечної краси. Але двері в цей тріумф мудрості й гармонії для більшості людей продовжують залишатися не повністю відкритими. Потрібен особливий код доступу або ключ до розуміння, розфокусування душі.

До речі, саме так і називалася надзвичайно популярна у свій час пам’ятка української барокової літератури та богослов’я, створена ще у 1665 році видатним майстром тогочасного слова Йоаникієм Галятовським «Ключ розуміння». Це збірка тлумачних проповідей, одна з перших спроб наближення вічного і позачасового Слова Божого до свідомості людини. Відтоді історія світової і вітчизняної літератури збагатилася чималою кількістю подібних творів. Але суть у тім, що цей метафоричний ключ до духовності у кожної людини свій, окремий, індивідуальний. І тільки науковим штибом зрозуміти чи осягнути всю велич гармонії Святого Письма неможливо. У самому процесі заглиблення у Слово Боже багато містичного, непоясненного.

До того ж, у всьому, що стосується розуміння Слова Божого, є відчуття поступовості, неспішності. Особливо це стосується українців, які рідною мовою отримали перший повний переклад Біблії лише у 1903 році. Я буду несказанно рада, коли моя опоетизована версія Біблії когось зацікавить настільки, що йому захочеться відкрити і ще раз вчитатися у сторінки Біблії канонізованої.

Тепло і щиро про лауреатку Тетяну Яковенко відгукнулася під час виступу відома письменниця та журналіст, заслужений діяч мистецтв України, лауреатка Шевченківської премії Любов Голота.

Отже, підсумовуючи, можна сказати, що робота нового лауреата народної премії Шевченка є співмасштабною як до самої нагороди, так і її мети — популяризації серед читачів літератури найвищого мистецького ґатунку.

Сьогодні поезія України має обличчя Тетяни Яковенко і говорить її мовою.

Юрій Сікорський,
журналіст