Я дуже прошу вас уникати цієї фрази. Мій син — не жертва, і такі слова несвідомо применшують його силу. Вони звучать так, ніби він був беззахисним, але це зовсім не так.

Він обрав свій шлях абсолютно свідомо й твердо. Для нього взяти до рук зброю і стати на захист свого народу було єдиним зрозумілим і правильним рішенням. Він чітко знав, на що йде і яка ціна цієї боротьби.

Пам’ятайте інше: він — той, хто нищив роzіян, які прийшли на нашу землю як вороги. Рашистів, які руйнували все, які вбивали цивільних і дітей у Маріуполі. Єдине, що мій син сказав у пеклі Маріуполя: «Мамо, допомагай людям, ти не уявляєш, що вони тут переживають». Мій син — захисник, оборонець, Воїн, який читав молитву українського націоналіста, який вважав найбільшою честю приєднатися до Героїв свого народу. Він — дух українського народу, міць, і в серці мав те, що не вмирає.

Він стримував ворожу навалу до останнього подиху, зі зброєю в руках, залишаючись вірним присязі українському народу. Його смерть — це не «успіх» ворога. Це найвища, найважча ціна, яку воїн платить у запеклому бою, захищаючи свій дім.

Мій син жив і поліг із глибокою вірою в те, що у людей, які обирають шлях Захисника, є те, що абсолютно безсмертне — честь і гідність.

І ще: він точно б не хотів, щоб його жаліли. Таких Воїнів не жаліють — перед ними схиляють голови.

Будь ласка, дивіться на його фото і бачте неймовірну силу. Перед вами Воїн, який був вірний українському народу до кінця.

Честь і Вічна Слава моєму Сину-Захиснику і всім Захисникам та Захисницям українського народу !

Вікторія Колмикова