Переконання влади, що «ніхто не вийде, бо війна», виявилось хибним.

Минулий тиждень пройшов під знаком національного уроку демократії та засвідчив, що громадянське суспільство в Україні під час війни об’єдналося не лише у матеріальній допомозі війську. Українці показали, що не збираються нікому і ні за яких загроз поступитися своїми правами, гарантованими Конституцією.

Здається, вперше з початку повномасштабного вторгнення російських терористів влада не змогла переконати народ, що лише вона одноосібно знає, як буде краще для країни. І народу практично довелося нагадати, кому в Україні належить влада і що армія тримається не на чиновниках й депутатах, а на простих людях.

Насправді цей суспільний чиряк визрівав уже півроку, з перших днів приходу на посаду міністра оборони Михайла Федорова. Наразі навіть західні партнери називають його одним з найкращих державних менеджерів за часи незалежності України. І хоча його успіхи у реформуванні суспільних інституцій до цього визнавалися і президентом, і нардепами, і урядом, в якийсь момент не обтяжений шлейфом схематозу очільник оборонного відомства став кісткою у горлі армійських і окремих державних кланів.

Так окреслився владний конфлікт між новатором-міністром і Головнокомандувачем ЗСУ. Причин називалося багато, але головною, за словами опозиції, була спроба Федорова навести лад у оборонних закупівлях і відсунути від величезного бюджету військових чиновників, які дуже майстерно його пиляли через свої фірмочки-прокладки.

Ще однією масштабною загрозою для армії, на думку Федорова, стало неефективне управління у Силах оборони, так званий «совковий стиль», корупція, кумівство та призначення на керівні посади некомпетентних командирів, що допускали великі втрати особового складу, й недосконала мобілізація.

Експерти вважають, що саме конфлікт між Федоровим і Сирським став головною причиною термінового і доволі неоднозначного оновлення уряду. Втім, суспільству стало не зрозуміло, чому в цьому протистоянні президент безкомпромісно і однозначно прийняв сторону Головнокомандувача. Хоча його заслуги в обороні країни значні, але це не звільняє його від необхідності постійного вдосконалення управління Збройними силами задля збереження життів військовослужбовців.

Власне, це вилилось у черговий картонковий мирний протест, який вивів на вулиці тисячі громадян у всіх містах України. Участь у протестах також взяли жителі Вінниці та Хмельницького. Спочатку люди вимагали повернути Федорова на посаду міністра оборони. Але після спроби проігнорувати волю народу вимоги ставали серйознішими, аж до відставки Сирського, а згодом і до розпуску Верховної Ради та президентського імпічменту.

До суспільної дискусії підключилися відомі командири підрозділів Сил оборони. Одні підтримали Головнокомандувача і нагадували про його успішні військові операції. Інші стали на захист звільненого Федорова і оголосили про свою відставку з війська. Тим часом вуличні протести ставали дедалі масовішими. До них почали приєднуватися військовослужбовці.