Тут нема комендантської години. Життя вирує на повну. Регіон, в якому крутяться шалені гроші, інвестовані з усієї України. Мажори заполонили бари і ресторани, гучні мотоциклісти та стрітрейсери ганяють ночами Ужгородом та іншими містами Закарпаття, не боячись адміністративної відповідальності.
В закарпатському сегменті соцмереж можна спокійно паплюжити Президента Карпатської України отця Августина Волошина, писати, що возз’єднання з Україною в 1944–1945 роках було помилкою і краще добиватися окремішнього статусу у вигляді Подкарпатської Русі, погрожувати проукраїнськи налаштованим громадянам, що по закінченні війни з ними розберуться. Українська ідея та ідентичність перемогла на Закарпатті у 1938–1939 роках, проголошенням Карпатської України, а тепер у 2026 році хтось намагається це ставити під сумнів.
Нещодавно самопроголошений Міністр оборони Подкарпатської Русі Владислав Сверлович, який має три вироки за злочини проти національної безпеки України і переховується в Москві, відвідав Словаччину, похвалився на відео, що перебуває на відстані 200-300 м до державного кордону з Україною в районі населених пунктів Бенятина та Іновці. Не знаю, чи Сверлович проводив інспекцію, чи просто посцяв на територію ЄС, маркуючи своє перебування? Але це тривожний дзвіночок та виклик для української влади.
З іншого боку відбулася «навала» русскоязичних зі сходу, вони оптом скупили місцевих чиновників, нищать праліси та річки, розставляють кадри на важливі посади. Найнебезпечнішим сценарієм є варіант, коли місцева сепарня досягне згоди з приїжджими адептами руського міра і вони за підтримки православної церкви, яка перебуває у єдності з московським патріархатом, спробують впливати на політичні процеси в Закарпатті, вимагати спочатку економічної, а потім національної та політичної автономії.
В середині Закарпатського котла є ще один котел – Берегівський, який знаходиться у районі компактного проживання нацменшин та концентрованого перебування мажорів з усієї України на території рекреаційних комплексів, яким позаздрить Буковель. Там взагалі трешова ситуація – представник Омбудсмена в Закарпатській області Андрій Крючков може заходити в ТЦК і витягувати звідти не тільки військовозобов’язаних, а й діючих військовослужбовців. Блогер Іван Спринський стверджує, що така послуга місцевого омбудсмена коштує 20 000 доларів. Якщо це просто корупція, то це ще півбіди, але якщо це державна зрада і свідома праця на росію, то це вже інша ситуація. СБУ має розібратися, хто є хто, пан Крючков має бути направлений до поліграфолога і довести свою непричетність до викладених вище фактів. На час проведення перевірки він має бути відсторонений від посади.
Ми всі прекрасно розуміємо, що і ТЦК, і Омбудсмен керуються з Офісу Президента, хтось же має виконувати чорну, невдячну роботу з мобілізації, а хтось має контрольовано критикувати владу для створення видимості демократичних процесів. Але у випадку Закарпатської області є загроза, що викладені вище фактори можуть викликати руйнацію української владної вертикалі. Тому реакція на ситуацію має бути миттєвою.
Можливо, у вас склалося враження, що нас, закарпатських українців, загнали у безвихідь на рідній землі, і я займаюся «плачем Ярославни».
Це не так, просто мені здається, що наслідком нереагування буде ситуація, подібна до Мукачівських подій 2015 року, коли хлопці зі спецпідрозділу ПС «Сонечко» зі зброєю в руках виступили проти змички криміналітету та правоохоронних органів. Це не було правильним рішенням, але обставини склалися так, що добровольців загнали в глухий кут, вихід з якого був або з соромом здатися, або застосувати зброю. Тепер є всі шанси отримати Мукачево-2015 з коригуванням у бік боротьби з закарпатським сепаратизмом.
Що робити?
Вільним та невільним архітектором процесів у Закарпатській області є заступник керівника ОП Віктор Микита, який запустив нову економічну модель, але не врахував екзистенційної загрози існуванню українства в Закарпатті з боку місцевої сепарні та приїжджих русскоязичних. Поки Віктор Микита знаходиться поряд з Президентом України, він має можливість виправляти косяки, які виникають у Закарпатській області, але робить це через свої психологічні особливості досить м’яко, часом затягуючи вирішення назрілих питань.
Тому ВМ має звернути увагу на ситуацію під викладеним мною кутом і скоригувати курс з побудови Українського Закарпаття відповідно до нових викликів.
P.S. Розпорядження колишнього голови Закарпатської ОДА Віктора Микити про створення робочої групи щодо утворення Меморіального музею Президента Карпатської України Августина Волошина загубилося в нетрях Закарпатської ОВА. Варто би з нагоди 35-річниці Державної незалежності України все ж таки зрушити це питання з місця.
Pavlo Fedaka
