Вони віддали найдорожче – своє життя, щоб жили ми. Віддаймо шану кожному. З початку війни редакція «33-го» вшановує кожного Героя, що повернувся на щиті.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Ростиславом Паринцевим.
Ростислав служив у складі 120-ї окремої бригади територіальної оборони на посаді стрільця у званні старшого солдата. Воював на Бахмутському напрямку. Свій останній бій воїн прийняв 11 березня 2024 року поблизу села Іванівське Донецької області. Мужньому захиснику назавжди 41 рік.
Барська громада провела у вічність ветерана, молодшого сержанта Олександра Мирниця, 1975 року народження, жителя м. Бар.
Олександр Анатолійович присвятив частину свого життя військовій службі та захисту України. Під час виконання бойових завдань він отримав важкі поранення, після яких був списаний з лав Збройних сил України. Його серце зупинилося вдома, але громада пам’ятає та поважає його бойовий шлях і внесок у оборону нашої держави.
Стало відомо про загибель захисника В’ячеслава Дехтяренка, мешканця села Селище.
В’ячеслав народився 4 жовтня 1997 року у місті Вінниця. Навчався і проживав у місті Жмеринка. Згодом разом із батьками переїхав до села Селище, де продовжив навчання у місцевій школі. Після закінчення школи навчався у Жмеринському вищому професійному училищі за професією електромонтера контактної мережі.
18 липня 2024 року В’ячеслав був призваний до лав Збройних сил України. Пройшов військову підготовку у Василькові, Львові та на Волині. Після навчання ніс службу в одній з тилових військових частин Вінницької області. Згодом був направлений на Донеччину у складі стрілецького батальйону, де виконував обов’язки сапера інженерно-саперного відділення.
Із 19 лютого 2025 року боєць вважався зниклим безвісти. Стало відомо, що В’ячеслав загинув у районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області, виконуючи військовий обов’язок.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Сергієм Томусяком.
Сергій виконував бойові завдання у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади у званні старшого лейтенанта на посаді командира десантно-штурмового взводу. Разом із побратимами пройшов гарячі точки Запорізького, Донецького, Сумського та Курського напрямків. Попри отримані поранення, офіцер щоразу повертався на передову до свого підрозділу. Життєвий шлях обірвався 4 серпня 2026 року. Йому навічно залишилося 47 років.
Ладижинські Хутори Гайсинської громади провели в останню путь молодого захисника Іллю Невінчаного, 17 жовтня 1998 року народження.
Ілля став до лав ЗСУ у квітні 2024 року. Служив снайпером 1-го розвідувального взводу розвідувальної роти 71-ї окремої аеромобільної «єгерської» бригади, виконуючи бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту.
11 листопада 2024 року поблизу села Трудове Покровського району Донецької області зв’язок із воїном обірвався. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Лише результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель.
Тростянецька громада повідомила про загибель захисника Миколи Остапчука із села Гордіївка. Він вважався зниклим безвісти.
Солдат, командир бойової машини – командир механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4718, загинув 15 липня 2023 року внаслідок стрілецького бою біля населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Йому було 32 роки.
Гайсин попрощався із нацгвардійцем Юрієм Павловським.
Юрій народився 19 серпня 1988 року у місті Гірник Покровського району Донецької області.
Повномасштабне вторгнення застало його у Курахівській громаді, де він працював оператором «Нової пошти».
У листопаді 2022 року він добровільно став до лав Збройних сил України. Служив у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Під час виконання бойового завдання отримав тяжке поранення внаслідок удару ворожого безпілотника. Після тривалого лікування він знову повернувся до війська.
У 2025 році Юрій продовжив службу вже у складі Національної гвардії України. Був стрільцем-радіотелефоністом 18-ї Слов’янської бригади.
3 серпня 2026 року серце захисника зупинилося під час евакуації до медичного закладу в Дніпрі. Лікарі боролися за його життя, однак врятувати воїна не вдалося.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Олегом Андрушком.
Олег служив у 211-й понтонно-мостовій бригаді, згодом – гранатометником у 35-й окремій бригаді морської піхоти. Загинув 24 квітня 2025 року поблизу села Андріївка Волноваського району Донецької області. Йому було 46 років.
На війні загинув захисник із Браїлова Вадим Тимчук.
Вадим народився 10 червня 1996 року. Навчався у Вінницькому національному технічному університеті за спеціальністю «Автомобільний транспорт».
У січні 2022 року Вадим приєднався до лав Національної гвардії України та став на захист держави.
Життя воїна обірвалося 6 серпня 2026 року.
Підтвердився факт загибелі Олексія Григоренка, 14 березня 2000 року народження, жителя села Новоселівка Брацлавської громади.
Старший солдат служив старшим оператором 1 відділення взводу протитанкових керованих ракет роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення.
Свій останній бій Олексій прийняв 29 червня 2025 року в районі населеного пункту Разіне Покровського району Донецької області.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Сергієм Тарасюком.
Сергій служив у роті ударних безпілотних комплексів Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, воював на Запорізькому напрямку. Загинув 3 серпня 2026 року поблизу села Покровське Пологівського району Запорізької області. Йому був 41 рік.
Вороновиця попрощалася із Олегом Пластовицею.
Олег народився 25 квітня 1976 року у Вороновиці.
У 2014–2016 роках чоловік служив у зоні АТО на Донецькому напрямку водієм-механіком БТР. У липні 2024 року він знову став до лав Збройних сил України.
Життя Олега Анатолійовича обірвалося 6 серпня 2026 року.
Піщанська громада провела в останню життєву дорогу героя Віктора Харченка, 16 травня 1975 року народження, жителя села Чорномин.
Призваний на військову службу солдат служив номером обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки 1 батальйону територіальної оборони.
Свій останній бій Віктор прийняв 27 липня 2026 року в районі населеного пункту Лиман Краматорського району Донецької області.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Олександром Кушніром.
Олександр служив оператором БпЛА у складі 108-го окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Загинув 2 серпня 2026 року поблизу села Колона-Межова Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було 24 роки.
Підтвердилася загибель Володимира Котруци, 1974 року народження, жителя села Серебрія Могилів-Подільської громади.
Він служив водієм – електриком автомобільного відділення взводу звʼязку мотопіхотної бригади ЗСУ.
Загинув 24 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
У боях за Україну загинув Олексій Горлов, мешканець села Демидівка, який більше року вважався безвісти зниклим.
Олексій народився 25 грудня 1991 року у Приморському краї. Згодом родина переїхала до села Агрономічне Вінницької області, а з 2002 року проживав у селі Демидівка. Після закінчення школи Олексій вступив до Браїлівського професійного ліцею, де здобув професію машиніста. Після завершення навчання працював на ТОВ «Одемо».
Із початком повномасштабного вторгнення став на захист України, вступивши до лав Збройних сил України. Деякий час проходив службу в одній із тилових військових частин Вінницької області, а згодом був переведений до військової частини 3008 Національної гвардії України. Виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків фронту — Покровському, на Донеччині.
Із липня 2025 року захисник вважався безвісти зниклим.
Стало відомо, що 8 липня 2025 року під час виконання бойового завдання, внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Коптєве Покровського району Донецької області, Олексій загинув.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Віталієм Терновським.
Віталій служив стрільцем 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Загинув 7 липня 2026 року поблизу села Січневе Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було 47 років.
«На щиті» до Могилів-Подільської громади повернувся головний сержант, командир відділення батальйону зв’язку Павло Сушков, 1972 року народження.
Павло Анатолійович загинув 3 березня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Махновка Курської області і до цього часу вважався безвісти зниклим.
Стало відомо, що загинув Віктор Мухін, мешканець села Селище, який із вересня 2024 року вважався безвісти зниклим.
Віктор народився 24 липня 2001 року в селі Селище. Після закінчення місцевої школи вступив до Вінницького технічного коледжу, де здобув спеціальність «Облік і оподаткування». Його професійна діяльність була пов’язана з комп’ютерною технікою.
У липні 2024 року Віктор підписав контракт та став до лав Збройних сил України. Після проходження підготовки в Київській області був направлений до одного з легендарних українських підрозділів — «Вовки Да Вінчі». Ніс службу на Донеччині на посаді стрільця 3-го штурмового спеціалізованого відділення.
Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Долинівка Новогродівської міської громади Покровського району Донецької області військовослужбовець зник безвісти. Нині підтверджено, що Віктор загинув 6 вересня 2024 року.
Погребищенська громада провела в останню путь захисника Владислава Синіцина, жителя с. Андрушівка.
Владислав народився 12 вересня 2000 року в с. Андрушівка. Навчався у Плисківській школі. Потім здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів» у Центрі професійно-технічної освіти №1 м. Вінниці.
Із 26 вересня 2018 року за контрактом служив у ЗСУ. У 2019 році брав участь в АТО/ООС.
На початку повномасштабної війни пішов добровольцем боронити країну.
Владислав загинув 5 грудня 2023 року під час виконання обов’язків військової служби в зоні проведення бойових дій – в населеному пункті Кринки Херсонського району Херсонської області.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Віталієм Маркушем.
Віталій військову службу розпочав при штабі Повітряних сил ЗСУ, а згодом був переведений до 425-го окремого штурмового полку «Скеля» на посаду гранатометника. Воювати Хамеру довелося на найгарячішому – Донецькому напрямку.
Свій останній бій оборонець прийняв 2 квітня 2024 року поблизу села Костянтинівка Покровського району. Захиснику було 46 років.
Жителі Літинської громади провели в останню дорогу воїна Володимира Заболотного.
Володимир народився 3 червня 1974 року в с. Малинівка Літинського району Вінницької області. Навчався у місцевій середній школі, потім у Гущинецькому професійному училищі. Із 1992 по 1994 рік перебував у лавах ЗСУ, а з 2000 по 2009 роки проходив службу в МНС України.
З початком збройної агресії проти України Володимир став на захист країни.
Служив на посаді водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення В/Ч А0206. За доблесну службу був відзначений державними нагородами. 1 серпня 2026 року в районі населеного пункту Кам’янське Дніпропетровської області серце мужнього воїна зупинилося.
Загинув старший солдат Микола Матвеєв, 6 січня 1979 року народження, мешканець м. Шаргорода.
Микола став до лав Збройних сил України 2 жовтня 2024 року. Мав військовий досвід ще з часів АТО/ООС. Виконував обов’язки навідника механізованого відділення механізованої роти.
14 грудня 2024 року під час ворожого штурму на позиції у районі населеного пункту Руське-Порічне Курської області рф, під час виконання бойових завдань його життя обірвалося. Воїн вважався зниклим безвісти.
Тростянецька громада провела в останню путь захисника Ігоря Кравця.
Ігор народився 17 лютого 1973 року у селищі Тростянець. Після закінчення Тростянецької школи №2 здобув професію слюсаря-ремонтника електрообладнання у Вінницькому СПТУ. Із 1991 по 1993 рік проходив строкову службу у внутрішніх військах у Тернополі. Переїхав до міста Ладижин.
Працював на Ладижинській ТЕС, де пройшов шлях від слюсаря до старшого машиніста енергоблоків. Паралельно здобув освіту в Ладижинському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю «електротехнік».
Певний час працював і за кордоном.
Чоловік став до лав Збройних сил України у січні 2023 року.
Молодший сержант, навідник ІІІ кулеметного відділення кулеметного взводу І механізованого батальйону військової частини А4718 22 окремої механізованої бригади, він виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту: на Донеччині, Луганщині та Курщині, воював у районах Краматорська, Часового Яру, Бахмута та Дружківки.
Під час служби Ігор зазнав трьох поранень і численних контузій. Після геморагічного інсульту, перенесеного у липні 2025 року, переніс складну операцію, тривале лікування у медичних закладах Сум, Тернополя, Києва, проходив реабілітацію у Ладижині. 31 липня 2026 року серце захисника зупинилося.
Внаслідок поранення обірвалося життя Ігора Дороша, 26 листопада 1996 року народження, жителя міста Тульчин.
Ігор був призваний на військову службу під час мобілізації 8 квітня 2025 року. Служив сержантом військової служби, офіцером (сапером) 1-ї бойової групи 2-ї групи спеціального призначення окремого загону спеціального призначення.
Воїн загинув 5 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Грузьке Покровського району Донецької області.
В останню путь ладижинці провели солдата В’ячеслава Кацана, майстра екіпажу безпілотних літальних комплексів ЗСУ.
В’ячеслав народився 9 квітня 1982 року в Ладижині. У 2001 році вступив до Львівського державного аграрного університету, де здобув вищу освіту за напрямом «Економіка і підприємництво» та отримав кваліфікацію бакалавра з обліку і аудиту. Після завершення навчання переїхав до Одеси, де працював у сфері будівництва та ремонту.
У 2014 році повернувся до Ладижина. Працював у ТОВ «Вінницька птахофабрика» слюсарем-ремонтником.
19 лютого 2024 року чоловік був призваний до лав Збройних сил України та долучився до лав 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем.
Під час служби двічі зазнав важких поранень, однак продовжував виконувати свій обов’язок. У 2025 році був переведений до військової частини А4921, де обіймав посаду майстра екіпажу безпілотних літальних комплексів.
За мужність і відданість службі В’ячеслав був нагороджений орденом ветерана війни та відзнакою «Вогнепальна зброя» (карабін).
30 березня 2026 року В’ячеслав героїчно загинув у бою поблизу населеного пункту Межова Синельниківського району Дніпропетровської області.
Тростянеччина попрощалася із захисником України Віталієм Гончарем, жителем села Цибулівка.
Він служив стрільцем-помічником гранатометника 2 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А2582.
Солдат Віталій Гончар загинув на полі бою 27 липня 2026 року в районі населеного пункту Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому був 41 рік.
—
Висловлюємо щирі співчуття родинам, друзям і побратимам полеглих. Жодні слова не вгамують біль втрати, але наш обов’язок — пам’ятати кожного, хто віддав найцінніше за наш спокій.
Ми продовжуємо збирати та зберігати історії про кожного захисника, щоб їхній подвиг назавжди залишився у пам’яті поколінь.
Вічна пам’ять і слава Героям Вінниччини!
Низький уклін… Поділіться цим дописом, щоб якомога більше людей згадали імена наших оборонців.
