… думаю кожен бачив пости на кшталт цього. Вже кілька тижнів я намагаюся всередині себе відрефлексувати на допис Матвійчук Кирило, який втік за кордон, скориставшись дозволом Мінкульту і волонтерським творчим проєктом.
Але добив мене тредс @taras_buzdygan. Маніпулятивний і гидкий.

Я ніколи не засуджував жінок з дітьми, які обрали безпечніше існування закордоном. Намагався не засуджувати і боягузів-чоловіків, які втекли: зрештою, люди різні, їхній поріг страху різний, ментальна сила різна. Я вважаю, що боятися і втікати не соромно. Але… і знаю багатьох чоловіків, які порушили закон, втекли закордон тихо і живуть там, не відсвічуючи, не намагаючись ані виправдати свій вчинок і рішення, ані зловтішатись над тими, хто обрав лишитись.

Я за час повномасштабки виїздив за кордон більше десь з десяток разів. І повертався — бо це мій вибір, мій дім, моя родина і моя боротьба, навіть, якщо поки що ця боротьба не безпосередньо в ЗСУ (можете кидати тапками).

Але я геть не розумію намагання самовідбілитися, оці псевдопізdостраданія за домом. Особливо від людей, які своїм «важким» рішенням свідомо підставляють команду, друзів, а разом із тим і весь творчий, креативний, освітянський цех, які потім мусять виграбіти.

Ну захотів ти втекти: чи то через хабар, чи то через Тису, чи то під сіткою це зроби. Бог з тобою. Твій вибір. Зиску країні з людини, яка морально і ментально вже не тут, все одно жодного. Але яким треба бути жалюгідним, щоб задля досягнення мети, повністю усвідомлюючи, що через твій вчинок будуть потім страждати адекватні люди, які за кордон їздять працювати на збереження країни, будуть покарані. Як може при цьому ставати совісті й моралі в людини публічно комунікувати, яке воно бідне та нещасне.

Смішно, коли чуваки апелюють до Конституційних прав, зручно забуваючи про конституційні обовʼязки.

І тут для мене знову постає риторичне, але важливе питання формування нового колективного договору — чи мають бути урівняні в правах люди, які мають всі підстави для відстрочки чи взагалі звільнення від військової повинності, але йдуть служити, або лишаються працювати і волонтерити в країні, маючи всі можливості для безперешкодного виїзду за кордон? Чи хочу я, щоб втікачі, які порушили закон, після війни повернулися сюди і мали змогу на рівні з усіма вести бізнес, жити своє краще життя в уже вільній країні і при цьому йти на вибори й вирішувати долю тих, хто лишався тут?

Інститут негромадянства для тих, хто свідомо і з порушенням закону втік з країни має бути розбудований і затверджений законом. Аби ті, хто зрадив країну навіть після повернення розуміли наслідки своїх «складних» рішень. Щонайменше обмеження права обирати і бути обраними, реєструвати ФОП, ТОВ та інші форми бізнесу, а також ГО та БФ на певний період часу (наприклад, х2 з часом проведеним в екзилі?).

Цікаво, що думаєте? Бачу під цими постами «біженців» сотні коментарів від прихильників тези «концтабору» та «вибралі вижить». То нехай «вижившиє» потім розуміють різницю між життям для країни у годину негоди