Щотижня він сідає за кермо і везе газету в села біля російського кордону — туди, куди пошта вже не доставляє пресу.
Про Василя, подружжя Пасюг із Великої Писарівки, Світлану Карпенко з Оріхова та інших людей, які тримають прифронтову пресу, ми говорили з журналісткою Яною Чавойською у великому інтерв’ю для словацького видання Denník N.
«Для місцевих жителів газета — це джерело інформації і надії. Доказ того, що про них пам’ятають і вони не залишилися самі. Це не прибутковий бізнес. Це місія».
Інша, дуже важка частина розмови — українські журналісти в російській неволі. Наразі нам відомо щонайменше про 28 таких колег. Ірина Левченко, викрадена в Мелітополі, змогла надіслати перший офіційний лист із російської в’язниці лише через 25 місяців. Вона просила адвоката знайти сестру й сина та повідомити їм, що жива.
Загибель Вікторії Рощиної показала, що «російська в’язниця вбиває» — це не метафора. Саме ці слова редакція винесла в заголовок інтерв’ю.
Обговорили й небезпеку роботи на окупованих територіях. Нам дуже потрібні правдиві свідчення з Маріуполя, Мелітополя, Донецька. Але ціною такої інформації не може бути життя журналіста.
Окрема тема — дрони, які змінили правила безпеки на фронті. Детектори можуть дати репортерові кілька секунд для порятунку, а важкий бронежилет часом заважає швидко рухатися. Навіть позначка PRESS, яка мала б захищати за міжнародним правом, у цій війні може перетворити людину на мішень.
Щиро дякую Яні Чавойській за професійну й небайдужу розмову, уважність до конкретних людських історій і можливість ще раз нагадати європейській аудиторії, якою ціною українські журналісти продовжують свою роботу.
Національна спілка журналістів України (НСЖУ) European Federation of Journalists – EFJ IFJ – International Federation of Journalists
