Одразу після проголошення Незалежності України ми, українські журналісти, прагнучи незалежної журналістики, зареєстрували у 1991 році у Вінниці незалежну регіональну газету «33-й канал» і стали її засновниками. Пройдуть роки, і вона переросте у всеукраїнську медіакорпорацію, до якої сьогодні входять газета «33-й канал», видавництво, рекламне агентство та сайт.
Тоді це було щось нове і невідоме. Окрилені ідеєю нести правду, ми підіймались у небеса незвіданого із незалежною Україною та її народом.
Ми не знали, що буде завтра… Але воля манила! Правда ставала основним постулатом.
Може, й безумством хоробрих, як дехто дорікав. Мовляв, покинули теплі місця, перспективні посади і пішли в нікуди.
У російськомовному тоді «городе отставніков», де було лише 15 відсотків українських шкіл, ми зробили ставку на українську мову і культуру.
Нам казали, що це необдуманий маркетинг. Але, як показав час, ще й який правильний. Адже разом із нами кожен наш читач позбавлявся комплексу меншовартості, який йому впаяла в мозок великороська пропаганда, і ставав гідним українцем.
Ми, наші читачі, в унісон з нашою незалежною державою, відчували, як це — дихати на повні груди вітром свободи, де правда і воля.
Так, він часом збивав із ніг, обпікав… Але це була не клітка, може, і золота…
Ось так вільно, з усіма ризиками незалежності, бо ж це ще потрібно годувати себе та колектив, а не стоячи з мискою до гарантованих дотацій, ми живемо.
З5 років Україні, і 35 років нам. І, проживши все життя у журналістиці, я як жінка, яка стала першою в Україні засновницею незалежного ЗМІ, ніколи не жалкувала про це.
Це дуже непростий шлях. Часом через правду ти залишався один, втрачаючи ще вчорашніх нібито «друзів і побратимів».
Але з Божою поміччю ми жодного разу не зрадили кредо — служити правді й Україні. І таке благо дала нам вона, наша незалежність.
Наші перші 35 — це мить для історії.
І тоді, у 91-му, ми, українці, легко вирвались з тюрми народів. І, насолоджуючись свободою, не розуміли, що кровожерлива імперська зона просто так не відпускає. Тому вже тоді за нами було послане військо «вертухаїв». Воно оточувало нас усюди, невидимо, маскуючись та пильнуючи — як легше взяти нас за горло, перегризти його своїми псами… І зараз триває саме той бій — за реальну незалежність.
Світ виробив страшну істину: ціна незалежності — це ріки крові і могили найкращих… така плата…
Нам, як і Україні – 35. І ми продовжуємо тримати інформаційний фронт у цій пекельній війні.
І яка вона — «нульовка» цього фронту — ми відчуваємо повсякденно всі ці 35 років.
Вже 11 наших колег пішли добровольцями на реальний фронт. Тому працюємо за двох, а може, і за чотирьох…
Слово правди — головна зброя Бога. Брехні — антихриста. І саме зараз Україна стала земною окраїною Раю, де йде ця війна, не локальна — світова.
Яка це честь — бути на боці світла і нести правду!
Ми живемо у героїчний час, поряд з Героями та завдяки Героям. Велика честь писати про них.
З нами Бог і Україна!
З ювілеєм тебе, наша рідна Вітчизно! Слава Україні!
Уклін усім, хто в цей важкий час підтримує незалежну журналістику і служить Україні.
Тетяна Редько,
Заслужений журналіст
України, співзасновник
медіа корпорації
«33-й канал»
