Цікаво, що час прибуття до Почаєва збігається із закінченням терміну для усунень єднання із РПЦ та кірілом. Так готують спротив? Чи все обійдеться мирно?
Ми вже писали, що церква, звідки розпочинається цей похід, попри заборони, перейшла до ПЦУ. Але поломників це не хвилює.
Поки Україна воює з російською агресією, до Почаївської лаври знову попрямувала багатолюдна хресна хода УПЦ. Понад 500 паломників уже вирушили із Кам’янця-Подільського — шлях до Почаєва вони розпочали 19 серпня і планують завершити 28 серпня, на свято Успіння Богородиці. За їхнім стилем.
І тут виникає запитання, яке складно оминути.
Як так сталося, що в державі, яка 13-й рік протистоїть російській агресії, масова хода до однієї з головних святинь, пов’язаної з УПЦ, знову стає реальністю?
Тим більше що окремі громади вже ухвалювали рішення про заборону таких заходів. Зокрема 30 липня виконком Демидівської селищної ради на Рівненщині заборонив проведення хресної ходи парафіян УПЦ (МП) на території громади.
А на Тернопільщині ситуація ще більш промовиста. Обласна влада повідомляла, що заявок на погодження чи дозвіл пішої ходи до Почаївської лаври не надходило. В умовах воєнного стану проведення масових заходів регулюється відповідними рішеннями органів влади.
І все це відбувається на тлі рішення держави щодо самої Почаївської лаври.
22 липня Державна служба України з етнополітики та свободи совісті завершила дослідження і заявила, що виявила ознаки афілійованості Почаївської Свято-Успенської лаври з Російською православною церквою — іноземною релігійною організацією, діяльність якої заборонена в Україні.
ДЕСС зокрема встановила, що лавра є структурним підрозділом УПЦ та входить до Київської митрополії УПЦ. Також у документах лаври виявили положення, які свідчать про її належність до цієї структури, а статут РПЦ передбачає входження керівника Почаївської лаври до статутних органів управління Російської церкви.
27 липня лаврі винесли припис. Термін — 30 днів.
Від неї вимагають усунути виявлені порушення, зокрема підтвердити вихід зі структури Київської митрополії УПЦ та припинити зв’язки з РПЦ.
Тобто паралельно маємо дві картини.
З одного боку — держава документально фіксує ознаки зв’язку Почаївської лаври з російською церковною структурою і дає їй конкретний термін для розриву цих зв’язків.
З іншого — сотні людей організованою ходою прямують саме до цієї святині.
І це вже не лише питання віри.
Це питання державної безпеки, законності й того, де проходить межа між свободою віросповідання і використанням релігійних структур, які мають зв’язки з державою-агресором.
При цьому важливо не змішувати всіх віруючих в одну категорію. Право людини молитися, сповідувати віру та відвідувати святині має поважатися. Але свобода віросповідання не означає свободи від виконання українського законодавства.
І особливо гостро це звучить сьогодні, коли російська армія продовжує вбивати українців, а сама РПЦ давно стала одним із інструментів ідеологічної підтримки російської агресії.
Почаївська лавра — це не просто монастир. Це частина української історії, культури й духовної спадщини. Саме тому питання сьогодні стоїть значно ширше, ніж «хто має право молитися у Почаєві».
Питання в іншому: чи залишиться ця українська святиня простором української духовної традиції — чи й надалі буде зберігати зв’язки зі структурою, яку держава вважає пов’язаною з російською церквою?
Відповідь, схоже, мають дати не паломники на дорозі до Почаєва, а закон і держава.
І дедлайн уже поставлений — 30 днів.
Судячи із відгуків, прихильники та учасники ходи налаштовані рішуче.
Як і комісія, яка дала цілком визначений термін для остаточного розриву із РПЦ.
Чи переростуть подальші події у акти масової непокори — побачимо.
Світлана Василенко
