Коли українські віряни в громадах реалізують своє законне право і голосують за вихід з-під підпорядкування Московського патріархату, з боку УПЦ (МП) одразу лунає звичний вереск: «рейдери!», «болгарки!», «гоніння на віру!». Кожен перехід супроводжується істериками в медіа, юридичними позовами та криками про порушення канонів.

Але що відбувається, коли справжнє рейдерство чинить сам Кремль та його кишенькова церква?

28 серпня в Московському Кремлі патріарх кіріл особисто очолив хіротонію архімандрита Йосифа (Пашенцева) на «єпископа Скадовського і Олешківського». РПЦ ще в грудні 2023 року самовільно створила «Скадовську єпархію» на окупованій території Херсонської області, а тепер напряму з Росії прислала туди свого наглядача.

Хто ж цей новий «пастир» окупованого лівобережжя? Знайомтеся: уродженець Тамбова, який закінчив військове училище хімічного захисту та служив у 12-му Головному управлінні МО СРСР — структурі, що відповідала за ядерну зброю. Жодного відношення до України він не має. Його призначив Синод РПЦ 16 липня, а кіріл благословив керувати українською канонічною територією.

І що ж ми чуємо з Києва? Яка реакція митрополита Онуфрія та верхівки УПЦ (МП) на те, що Москва просто анексує їхні єпархії одну за одною та ставить туди спеціалістів з ядерної зброї?

Абсолютна тиша. Онуфрій ніби води в рот набрав.

Жодних заяв про «рейдерство», жодних засуджень кіріла, жодних протестів проти грубого антиканонічного втручання в межі України. Виявляється, коли українські селяни у своїй церкві хочуть молитися рідною мовою — це «злочин і гоніння». А коли російський патріарх разом із МО РФ анексує українські єпархії — це для УПЦ (МП) цілком нормальна ситуація, яка не заслуговує навіть на коротку заяву.

Оце і є справжнє обличчя подвійної моралі. Уся «незалежність» УПЦ (МП), про яку вони так голосно казали на Феофанії, зникає в той самий момент, коли Москва робить чергове загарбництво.

Роман Грищук