Під виття повітряних сирен.

Під гуркіт вибухів.

Із тривогою за рідних та страхом перед ракетною загрозою — вони відкривають підручники, сідають за парти й здобувають знання.

Їхнє дитинство проходить не так, як мало б. Замість безтурботних ранків — укриття. Замість тиші — сирени. Замість спокійного шкільного дзвоника — новини з фронту.

Але вони йдуть до школи. Вчаться. Мріють. Будують плани.

Бо Україна живе доти, доки її діти мають майбутнє.

Низький уклін нашим учням, учителям і батькам, які щодня тримають цей фронт — фронт життя, знань і надії.

Слава і честь українським дітям війни!

Нехай над їхніми головами якнайшвидше буде тільки мирне небо.

І нехай кожна дитина в Україні дочекається дня, коли слово «повітряна тривога» залишиться лише спогадом.

А слово війна згадується в підручниках! Щоб ніколи не забути тих, хто віддав життя, щоб жили ми .