Образ Максима Ісаєва — легендарного Штірліца з культового радянського серіалу «Сімнадцять миттєвостей весни» — десятиліттями вважався одним із найуспішніших міфів радянської пропаганди. Глядачам розповідали про майже невловимого радянського агента, який проник у найвищі ешелони Третього рейху.

Та мало хто знає, що одним із головних прототипів цього персонажа історики й дослідники спецслужб називають уродженця українських Чернівців — Янкеля (Якова) Черняка.

Його життя було настільки неймовірним, що навіть сценаристам довелося б пом’якшувати окремі епізоди, аби вони не здавалися фантастикою.

Сирота з Буковини, який знав сім мов

Янкель Черняк народився 1909 року в Чернівцях, які тоді входили до складу Австро-Угорської імперії.

Під час кривавих погромів він втратив майже всю родину й опинився у сиротинці. Саме там проявилися його феноменальні здібності.

Ще в юності він вільно володів німецькою, румунською, чеською, французькою, англійською, іспанською та іншими мовами. За свідченнями сучасників, говорив без акценту, легко входив у будь-яке мовне середовище й мав виняткову пам’ять.

Після навчання у Празі та Берліні він здобув диплом інженера, однак його життя різко змінила робота на радянську військову розвідку.

Людина, яку не змогло викрити гестапо

У середині 1930-х років Черняк створив одну з найефективніших агентурних мереж у Європі.

За різними оцінками, до неї входило понад три десятки агентів, які працювали у військових штабах, міністерствах, конструкторських бюро, банках і навіть у найближчому оточенні керівництва Третього рейху.

Унікальність мережі полягала в тому, що нацистська контррозвідка фактично так і не змогла її розкрити. Імена більшості агентів залишаються засекреченими навіть сьогодні.

Саме група Черняка передавала Москві інформацію про нові види німецького озброєння, військові розробки, плани командування і підготовку до війни.

Він попереджав про напад Гітлера

Одним із найвідоміших епізодів діяльності Черняка стало повідомлення про підготовку операції «Барбаросса».

Ще до 22 червня 1941 року його агентура передала відомості про терміни та характер майбутнього вторгнення Німеччини до СРСР.

Втім, як і інформацію інших легендарних розвідників, ці попередження у Кремлі фактично проігнорували.

Пам’ять, яку називали феноменальною

За спогадами сучасників, Черняк мав майже фотографічну пам’ять.

Йому приписують здатність після одного прочитання відтворювати великі тексти, запам’ятовувати десятки предметів у кімнаті, бездоганно копіювати почерки, виготовляти документи, печатки та паспорти настільки якісно, що вони не викликали підозр під час перетину державних кордонів.

Працюючи під різними легендами, він багато років залишався невідомим навіть для багатьох співробітників радянських спецслужб.

Герой, про якого згадали лише перед смертю

Попри виняткові заслуги, після війни Черняк не став відомим героєм.

Він жив дуже скромно в Москві, працював перекладачем і не мав ні генеральських погонів, ні високих посад, ні належного державного забезпечення.

Лише у грудні 1994 року, коли він уже перебував у комі, до лікарні прибула делегація генералів. За указом президента Росії йому було присвоєно звання Героя Російської Федерації.

Нагороду фактично отримала його дружина — сам Черняк уже не міг усвідомити того, що відбувається. Через кілька днів він помер.

Саме тоді представники військової розвідки вперше публічно заявили, що Янкель Черняк був одним із головних прототипів Максима Ісаєва — знаменитого Штірліца.

Легенда, створена з кількох біографій

Історики наголошують: Штірліц не мав одного реального прототипу.

Образ Ісаєва був збірним і поєднав риси кількох радянських нелегальних розвідників, серед яких Лев Маневич, Леопольд Треппер, Шандор Радо, Анатолій Гуревич та Янкель Черняк.

Саме Черняк, уродженець українських Чернівців, вважається людиною, чия кар’єра найбільше нагадувала кінематографічну історію радянського суперагента.

Його життя стало прикладом того, як реальні біографії іноді перевершують найсміливіші сценарії, а долі людей, які працювали в тіні, десятиліттями залишалися невідомими навіть після завершення війни.

Сергій Годун