“У мене чітке відчуття, що вони всі все розуміють. І більшість із цих артистів, які оспівують війну в своїх Loro Piana, знають правду. Але вони бояться втратити гроші, нерухомість і статус. Тому мовчать. А я – ні”.

Це історія співачки Наргіз – американки узбецького походження, яка зробила кар’єру в росії, а потім усе кинула.

Чому? Тому що вона зрозуміла: мовчати – значить зраджувати.

Вона виграла проєкт “Голос”, співала в Кремлі, виконувала пісню Марії Захарової “Поверніть пам’ять” – і навіть не знала, що ця пісня про Донбас. Їй сказали, що про Другу світову. І вона повірила.

Але коли почала бачити флешмоби російської молоді під свої пісні з прапорами, коли продюсер сказав: “Моє завдання – вкатати тебе як меморіал” – вона зрозуміла: це не творчість. Це пропаганда. І вона сказала “ні”.

За це її внесли до списку Миротворця, а потім депортували з Росії із забороною на в’їзд до 2072 року. На 50 років.

Її власний дядько – соліст групи “Ялла”, виконавець “Учкудук” – вимагав, щоб вона стерла всі пости.

Спецслужби Узбекистану проводили з нею розмови. А вона вдягла синьо-жовту бейсболку на футбол і кричала за Україну.

“Я відчуваю себе вільною, бунтівною людиною. Саме тому я ототожнюю себе з Україною. Вона – така сама. І я ніколи не відступлюся”.

Сьогодні Наргіс живе в Нью-Йорку, збирає гроші для ЗСУ, допомагає дружинам загиблих воїнів і готує трек українською.

Вона відмовилася від російських пісень. І мріє приїхати в Україну – в Київ, на Хрещатик, у готель “Україна”, де колись зупинялася 16-річною дівчинкою.

“Україна відкрила мені очі на цей світ. Тепер я знаю, що таке РФ. І я ніколи не буду мовчати”.

Ця жінка втратила кар’єру, родину, країну – але залишилася з Україною.