Про тих, хто під час війни заліг на дно або виїхав за кордон, а після війни захоче голосувати за майбутнє держави, працювати на державних посадах, претендувати на пільгові програми, брати участь у розподілі ресурсів і, звичайно, з дивана пояснювати ветеранам, як саме треба було воювати.

І от тут у мене проста формула: забув про обов’язок – забудь про привілеї, оформлена у дев’ять думок. Думок про те, чому після війни не можна робити вигляд, що всі пройшли її однаково.

Одразу наголошую: висловлюю свої думки не «від організації» – виключно як звичайний військовослужбовець та громадянин України.

Думка №1

Не всі, хто не служив, ухилянти

Це треба сказати одразу, бо інакше текст перетвориться на популізм. Є люди, які не служили, але робили критично потрібну роботу. Є люди, які законно не підлягали мобілізації. Є люди, яких не можна було забрати без того, щоб не обвалити іншу важливу частину держави, і до них претензій бути не може. Але є ще ті, хто просто сховався, і от їх не треба розчиняти в загальній фразі “ не всі ж можуть воювати”. Бо так, не всі можуть, але не всі й чесно виконували свій обов’язок в іншій формі.

Думка №2

Ухилення без законних підстав повинно мати наслідки

Ухилення від призову під час мобілізації зараз – кримінальне правопорушення.

Але питання ширше за кримінальну статтю, бо після війни буде велика спокуса всіх змішати в одну каструлю під назвою “ми всі це пережили”. Ні, не всі “ми” пережили це однаково. Хтось воював, хтось працював на критичних підприємствах, хтось (як осьо мій знайомий), будучи єдиним родичем, доглядає за лежачою матір’ю. Тобто хтось мав законне право не служити, а хтось просто зробив усе, щоб не мати жодного стосунку до оборони країни.

І якщо держава після війни скаже: “Ну що ж, усі молодці, усім роздать однакових слонів”, то це буде плювок у бік тих, хто тягнув війну на собі. Тому кожен доведений випадок умисного ухилення без законних підстав має мати наслідки – через законні процедури, докази й рішення суду.

Думка №3

Державна служба – не для ухилянтів

Якщо людина без законних підстав ухилялася від обов’язку захищати державу, то чому після війни вона має спокійно представляти цю державу? Чому вона має керувати департаментом, комунальним підприємством, управлінням, державною установою, бюджетним напрямком, кадровими рішеннями, програмами для ветеранів або оборонними закупівлями?

Державна служба – це не тільки затишний кабінет, солідна зарплата і статус. Це ще й лояльність до держави в момент, коли держава стоїть на краю. І якщо в найважчий момент людина сказала державі: “Я тебе захищати не буду, але потім із задоволенням тобою покерую”, то, можливо, держава теж має право відповісти: “Дякую, ми вам передзвонимо років через десять”.

Це не означає викинути людину з життя. Це означає обмежити доступ до державної служби й комунального управління для тих, щодо кого судом доведено умисне ухилення без законних підстав. Хочеш працювати в приватному секторі, відкривати бізнес, жити, платити податки, виправлятися – будь ласка. Але державна посада після свідомого ухилення від державного обов’язку не має бути правом ухилянтів.

Думка №4

Силові структури теж мають пройти чесну ротацію

Окрема розмова — силові та правоохоронні органи. Люди з цієї системи – причому, достатньо велика кількість – є на фронті. Але так само не можна робити вигляд, що весь тягар розподілений рівномірно. Бо є ті, хто вже давно на нулі, а є ті, хто роками залишається в глибокому тилу, при посаді, статусі, бронюванні, службовому посвідченні і з відчуттям, що війна стосується їх переважно в режимі нарад.

І тут питання не в тому, щоб одним махом усіх відправити штурмувати посадки. Державі потрібні порядок, безпека, розслідування злочинів, робота з колаборантами, захист громад і нормальна керованість у тилу. Але потрібен чесний аудит: хто справді критично необхідний на місці, хто має законні підстави для відстрочки, хто реально виконує роботу, без якої система посиплеться, а хто просто захований у ній, бо система дуже добре вміє берегти саму себе.

Якщо людина фізично придатна, не має законних підстав не воювати, не виконує критично необхідної функції й роками перебуває в тиловому апараті, то чому вона має бути недоторканнішою за вчителя, водія, будівельника, підприємця, музиканта чи фермера? Особливо якщо її колега по професії вже воює. Ротація потрібна не тільки всередині війська. Вона потрібна і між тими, хто роками воює, і тими, хто роками «охороняє» кабінет.

Думка №5

Пільгові програми мають бути не для тих, хто «пересидів»

Після війни буде багато державних програм: житло, іпотека, кредити, гранти, навчання, підтримка бізнесу, можливо, окремі програми відновлення, компенсацій, розвитку громад. Ресурсу на все й усіх не вистачить, бо держава після війни не прокинеться багатою тітонькою з валізою єврів, тому має бути пріоритет.

Першими мають іти ті, хто служив, хто був поранений, родини загиблих, люди з інвалідністю внаслідок війни, ті, хто втратив здоров’я, хто працював у критично важливих сферах… А людина, яка без законних підстав ухилялася від мобілізації, не має стояти в одній черзі з ними за пільговою іпотекою, державним грантом, дешевим кредитом чи бюджетною програмою.

Бо не може бути так, що один повернувся з війни без здоров’я, без роботи, з травмами, з розбитою сім’єю, з угандошеною нервовою системою, а поруч із ним у тій самій метафоричній черзі стоїть той, хто всю війну займався великим мистецтвом зникнення. Держава має право сказати: спочатку ті, хто виконував обов’язок, потім усі інші.

Думка №6

Не служив без підстав – плати військовий збір довше

Ще одна дискусійна, але логічна ідея – продовжений або підвищений військовий збір для тих, щодо кого судом встановлено факт умисного ухилення від мобілізації без законних підстав. Не виконав обов’язок службою – виконуй грошима.

Такий збір має бути цільовим: на лікування поранених, протезування, реабілітацію, житло родинам загиблих, психологічну допомогу, ветеранські програми, тобто на тих, хто реально заплатив за державу своїм тілом, здоров’ям і роками життя.

Це не поверне загиблих, не відростить ампутовану ногу і не вилікує ПТСР (принаймні, не миттєво), але це хоча б встановить моральну логіку: якщо ти ухилився від спільного тягаря, то після війни не можеш просто вийти сухим із води й сказати “ну, буває”. Ні, не буває. У держави має бути пам’ять.

Думка №7

Виборчі права: дискусія, яку не можна замовчувати

Тепер найскладніше – виборчі права. Тут не можна махати шаблею, бо Конституція України говорить про загальне, рівне і пряме виборче право, а стаття 70 визначає, що не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними. Тобто будь-які обмеження виборчих прав – це серйозна конституційна історія, яка потребує правової дискусії, законної процедури і дуже обережного ставлення.

Але це не означає, що дану тему не можна озвучувати. Бо є питання: чи має людина, яка без законних підстав ухилялася від захисту держави, після війни на рівних визначати оборонну, безпекову, мобілізаційну й зовнішню політику цієї держави?

Місцевий рівень – окрема історія, бо людина живе в громаді, платить податки, користується місцевими послугами і має впливати на місцеве життя. Тут я б не поспішав із радикальними обмеженнями. Але рівень Верховної Ради, загальнодержавної політики, а як наслідок – оборонного бюджету, безпекових рішень, міжнародних угод і ставлення до армії – це вже інше питання.

Я не стверджую, що відповідь на це питання проста – якщо колись такі обмеження обговорювати, то тільки за чіткими правилами: судове рішення, доведений факт умисного ухилення без законних підстав, визначений строк, можливість оскарження, жодних “народних списків”, автоматичного тавра або помсти натовпу.

Демократія не повинна бути безпорадною перед тими, хто користується її правами, але в критичний момент відмовляється від її обов’язків.

Думка №8

Окуповані території й адміністрації: потрібен аудит

Є ще одна складна тема: державні, районні, місцеві й військові адміністрації територій, які окуповані або частково не контролюються Україною. І тут знову не треба брехати, бо частина цих людей може робити дуже важливу роботу: евакуація, документи, гуманітарні питання, виплати, комунікація з мешканцями, координація, цивільний захист, робота з ВПО, зв’язок із територіями, які тимчасово недоступні.

Але якщо десь збережені штати мирного часу, якщо функції дублюються, якщо територія окупована, а апарат живе так, ніби просто переїхав у тепліший тиловий кабінет, то держава має провести чесний аудит. Якщо функція потрібна, людина працює. Якщо є законна підстава для відстрочки або бронювання, це має враховуватися.

І якщо функція зникла, дублюється або стала не критично потрібною, якщо людина не має законних підстав для відстрочки, то чому вона має бути недоторканною? Під час війни держава не може собі дозволити розкіш утримувати зайвих чиновників, поки критично не вистачає людей у війську.

Думка №9

Це не помста – це справедливість

Мені можуть сказати: “Ти хочеш помсти”. Ні. Помста – це коли хочеться зробити боляче просто тому, що болить тобі. А справедливість – це коли суспільство чесно розрізняє, хто що робив у момент найвищої небезпеки.

Після війни ми не зможемо зробити вигляд, що всі пройшли її однаково. Це буде брехня – дуже зручна, дуже м’яка, дуже телевізійна – але брехня. Хтось воював, хтось тримав тил, а хтось просто сховався. І якщо держава не розрізнить ці категорії, вона образить не ухилянтів, а тих, хто її витягнув. Тому кожен доведений випадок ухилення без законних підстав має мати передбачені законом наслідки.

Бо права не живуть у вакуумі, вони тримаються на обов’язках. І якщо людина в критичний момент забула про обов’язок, то держава має право після війни дуже спокійно, дуже законно і дуже послідовно нагадати їй про наслідки.

“Забув про обов’язок – забудь про привілеї”, – це гасло здається мені справедливим.

Обійняв усіх притомних.

Ваш Кобзар ТВ