– Петро — мій наймолодший та такий бажаний синочок. Чомусь мені здається, що всі найважчі випробовування випали саме на його долю. Після закінчення місцевої школи син пішов служити в армію, далі був коледж у Вінниці. Потім працював на пожежному потязі.  Знаєте, всяке бувало, але щоб така біда…  8 червня 2015 року  Петя був  вихідним,  але раптом наш спокій перервав дзвінок, – каже мама Галина Сизонюк. – Телефонували із роботи й просили негайно їхати на залізницю. Мовляв,  під Києвом пожежа страшна на нафтобазі, можуть бути великі жертви, тож треба їхати допомагати у гасінні.  До місця трагедії  Петро вирушив ще із сімома колегами. Проте в епіцентрі опинився він та двоє колег — 40-річний Леонід Шевчук та його 21-річний син Євген. Це я вже зараз роздумую собі: нащо ж вони тих молодих та гарячих хлопців туди кинули? Петро та Євген тієї ночі стояли поряд і лили воду зі шлангів. Та раптом вибух… Батько хлопця зумів покинути ту територію. А ось хлопчиків відкинуло у різні сторони.  Петро закрив очі й зупинив дихання, аби не наковтатись смертельного вогню. Уявіть собі, він біг та разом із тим горів на ходу. Навіть почав плавитись його костюм, котрий витримує 800 градусів. Та вибратись із того пекла було нереально, нічого ж видно не було. Та й ще Петро вдарився головою об стовп і впав. Але тоді  сталось диво. Бо як назвеш те, що син раптом встав і знову почав бігти. І у правильному напрямку. Тоді  кинувся у калюжу з водою. Так хотів себе загасити. Після того ще кілометр йшов пішки до карети «швидкої допомоги». А тоді зомлів… Хіба ж це не сам Бог виніс його на руках?

Та далі було ще найстрашніше — лікування. У потерпілого діагностували  60% опіків тіла, А ось родині Шевчуків було ще важче. Леонід отримав опіки. А  21-річного сина Женю знайшли лише завдяки ДНК. Від тіла цього чорнявого красеня, який за кілька місяців мав відіграти весілля,  майже  нічого не залишилось. Лише хрестик. Хоронили у закритій труні.

Переніс Петро Сизонюк чимало  надскладних операцій. Отримав пожиттєво третю групу інвалідності. Він та його рідні постійно підтримують  зв’язок із Шевчуками, які втратили сина Женю. Через рік після похорону  сина вони зважились всиновити дитину. Діанку знайшли у дитячому будинку Києва. Цьогоріч дівчинка закінчила перший клас на відмінно.

– Вони пішли на цей крок, бо своїх діток у такому віці мати вже не можуть. Спочатку я думала, що це не надто хороша ідея, але тепер впевнена, що дуже добре, що є малятко. Ви б її побачили. Така активна та весела. Так тягне ці рученята до батьків. А як мама тільки сльозу пустить, відразу біжить заспокоювати. Тому ми дивимось на ту родину і теж беремо сили жити далі. Я вже й Петі постійно кажу, що треба жити далі, створювати родину. І якщо спочатку він відповідав, що кому він такий потрібний, то зараз спілкується із дівчатами й вірить, що скоро і він стане щасливим. Підтримують його друзі, завжди біля нього, бо для мене син  назавжди залишиться моєю дорогою та водночас маленькою дитиною. Знаєте, цьогоріч влада  забула про наших хлопців, не запрошувала, як раніше, на урочистості, не вручала грамоти. Але нам то на краще. Хай менше ятрять наші рани.