– Дитину побили у шкільному туалеті, а потім наздогнали в коридорі й продовжили бити. Хлопчик опинився на лікарняному ліжку з переломами трьох хребців і струсом мозку. «Швидку» довелося викликати самостійно. Натомість замість відповідей родина отримала звинувачення, психологічний тиск і погрози. Чому школа, яка зобов’язана гарантувати безпеку дітей, досі не дала батькам переконливих відповідей? – запитують батьки у своєму зверненні до редакції «33-го».
Володимир Сторчак, доцент ВДПУ і батько трьох дітей, повідомив ось що:
– Дев’ятого листопада, як і щодня, я привіз свого десятирічного сина Тимура до Вінницького ліцею №34. Четвертокласник ішов на звичайні уроки. У нього були навчання, спортивні заняття, олімпіади, дитячі плани. У школі залишалася й наша донька — першокласниця.
Але я не міг навіть припустити, що вже за кілька годин дитина лежатиме нерухомо в медичному пункті, а лікарі діагностують їй політравму, закриту черепно-мозкову травму, струс мозку та переломи трьох хребців.
Сьогодні Тимур перебуває у стаціонарі Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні. Попереду — тривале лікування, обмеження рухливості та реабілітація, – ділиться батько.
За словами батьків, під час повітряних тривог хлопчикові важко спускатися в укриття через травму хребта, тому він змушений перебувати в лікарняному бомбосховищі. Але батьки шоковані тим, що відбулося після.
– Замість того, щоб отримати від школи чіткий алгоритм дій, підтримку та пояснення, ми почали самостійно домагатися відповідей: хто допустив насильство, чому дитині вчасно не викликали «швидку», де були дорослі, чому інформація про подію змінювалася і хто намагається переконати родину не розголошувати цю історію?
Про те, що відбулося 9 листопада, родина дізнавалася передусім зі слів самого Тимура. За його розповіддю, він зайшов до шкільного туалету. Інші хлопці почали смикати двері кабінки, намагаючись увірватися всередину. Далі почалося побиття. Коли втрутилася технічна працівниця школи й розборонила дітей, здавалося, що конфлікт припинився. Але це було не так.

За словами батька, хлопці наздогнали Тимура в коридорі, повалили на підлогу і продовжили бити. Один із нападників стрибнув на його тіло.
У розповіді родини йдеться про удари по спині, ногах і голові, а також про стрибки на тілі дитини.
Це вже не схоже на звичайну дитячу сварку, яку можна списати на непорозуміння між однолітками. Особливо з огляду на наслідки.
І тут виникає перше принципове запитання: як двоє чи троє дітей могли двічі напасти на одного школяра у межах навчального закладу, причому після того, як перший епізод уже припинила доросла працівниця?
Чи були наглядачі на поверсі? Хто відповідав за безпеку дітей під час перерви? Ці запитання мають отримати відповіді не лише від батьків, а й від адміністрації ліцею і правоохоронців.
Дитина з переламаними хребцями сама шукала допомоги.
Окрема і надзвичайно тривожна частина цієї історії — те, що сталося після побиття.
За словами Володимира, Тимур, уже травмований, за допомогою іншого учня спускався з другого поверху до медичного пункту. Медсестри там спочатку не було. Дитина чекала, поки дорослі шукали медичного працівника та класну керівницю.
Коли медсестра з’явилася, хлопчикові сказали лежати, приклали холод до спини.
Мати Анастасія продовжує розповідь:
– Коли ми приїхали і побачили сина, він лежав на спині, був білий як крейда, плакав і практично не міг рухатися. Але медсестра нас заспокоювала, що нічого тут страшного немає і все пройде.
Володимир і Анастасія самостійно викликали бригаду екстреної медичної допомоги.
«Я стояв біля нього і боявся навіть торкнутися, бо не розумів, що саме в нього травмовано», — згадує батько.
Що було б із Тимуром, якби батьки повірили запевненням, що з ним усе гаразд, і не наполягли на виклику «швидкої»?
На це запитання сьогодні ніхто не має права відповідати припущеннями. Але воно вимагає ретельної перевірки.
«Це не перший випадок»: чи знали в ліцеї про агресивну поведінку дітей?
Ще одна обставина, яку не можна залишити поза увагою, — слова Тимура про те, що подібні конфлікти за участю цих двох чи трьох хлопців — ймовірно десятирічних учнів 4-го паралельного класу — були й раніше.
За словами батьків, син розповідав, що вони й раніше влаштовували бійки в туалеті та чіплялись до інших дітей.
10 листопада Володимир Сторчак звернувся до поліції із заявою про кримінальне правопорушення.
Наступного дня батько звернувся до департаменту освіти Вінницької міської ради, вимагаючи перевірки обставин події та дій керівництва навчального закладу.
11 листопада о 16.00 у ліцеї відбулося засідання комісії за участю директорки Оксани Войтко, її заступників, психолога, батьків Тимура й батьків інших дітей.
Родина каже: сподівалися почути, що вже з’ясувала школа, хто опитував свідків, чи переглядали відеозаписи та які заходи вжито, щоб унеможливити повторення такого випадку. Однак, за словами Володимира, розмова пішла зовсім іншим шляхом.
Батьки стверджують, що замість предметного розгляду обставин побиття почули звинувачення на адресу самого Тимура.
«Таке враження, що вже булінгу піддалась не тільки наша дитина, але й ми. Наче ми були винні в тому, що наша дитина принесла у школу проблему, а не ті, хто так жорстоко її побив», — розповідає батько.
Володимир також повідомляє, що засідання записували, однак на прохання надати запис йому відмовили. Рішення комісії родина, за її словами, теж не отримала.
І тут виникає ще одне питання: яка справжня мета шкільної комісії — встановити обставини насильства й захистити постраждалу дитину чи знайти аргументи, які дозволять адміністрації зняти із себе відповідальність?
Звичайно, школа повинна вислухати всі сторони, з’ясувати обставини та не робити передчасних висновків. Але це не означає, що дитину, яка опинилася у лікарні з тяжкими травмами, можна перетворювати на обвинуваченого ще до завершення перевірки.
Погрози матері в лікарні: хто намагався тиснути на родину?
Після госпіталізації Тимура його мама Анастасія залишилася біля сина в лікарні. Здавалося б, у цей час вона мала думати лише про здоров’я дитини, про біль, лікування і те, як пояснити десятирічному хлопчикові, що з ним сталося. Однак, за її словами, до лікарні прийшов чоловік, якого родина не знала. Він знайшов Тимура, почав звинувачувати хлопчика в тому, що той нібито прикидається, шарпати його, а матері погрожувати.
Анастасія стверджує, що чоловік вимагав, аби вони припинили перебувати там, називав їх симулянтами. Він пішов лише після того, як жінка пригрозила викликати поліцію.
За словами батьків, згодом з’ясувалося, що це батько одного з учасників конфлікту.
Цей епізод потребує окремої перевірки. Хто допустив сторонню людину до дитини в лікарні?
Батьки також повідомляють про подальший психологічний тиск і спроби домогтися від них якогось «вирішення» ситуації.
Володимир наголошує: родина не збирається відмовлятися від законного права вимагати розслідування.
«Моя дитина лежить у лікарні. Ми маємо право ставити запитання, звертатися до поліції та вимагати відповідей. Моя дружина має право бути поруч із сином у лікарні й почуватися там у безпеці», — говорить батько.
Ми бажаємо Тимуру одужання. І сподіваємося, що наступною новиною в цій історії стане не чергова спроба виправдати бездіяльність, а конкретні результати розслідування, відповідальність і реальні зміни в ліцеї.
Редакція готова оприлюднити офіційні коментарі адміністрації ліцею №34, департаменту освіти Вінницької міської ради, медичного закладу та правоохоронних органів. Відомості про дії конкретних дітей і дорослих потребують перевірки. Остаточні висновки про винуватість мають ґрунтуватися на результатах розслідування та рішеннях компетентних органів.
Вислухала
Тетяна Квасюк
