За словами жінки, із її здорового 23-річного сина Сергія, який добровольцем пішов в армію, зробили божевільного та примусово лікують. Матір вимагає у командування частини та одеських медиків повернути додому її сина, бо відчуває серцем, що може трапитись біда. Та на прохання пані Валентини ніхто не зважає. Саме тому вона готова розпочати акцію голодування.

– У мене троє синів. Батьки давно померли, тож досить важко їх було виховувати. Перенесла мікроінсульт та мікроінфаркт. Син Сергій змалечку навчався у допоміжній школі в Нечуївці, бо у звичайній не міг тягнути програму. Поводився, як і більшість хлопчиків, але ніяких проблем із психікою не мав, лише раз лежав у лікарні через «жовтуху». Після того син вчився на слюсаря, допомагав по господарству, ходив зі мною на підробітки. У лютому 2018 року Сергій пішов до військкомату і підписав контракт — хотів захищати країну, заробити копійку та піти шляхом старшого брата Віталія. Взяли сина до 40-ї артилерійської бригади, у медичної комісії жодних нарікань не було. Син був здоровим. Після того воїни вирушили на передову — у Мар’їнку та Маріуполь, пройшли запеклі бої, про що є відповідні відомості у документах. Все було нормально. Та після того як Сергій приїхав додому наприкінці червня, його наче підмінили. Став сумним, трусився, не хотів повертатись назад. Постійно говорив про суїцид, пробував його вчинити — ми встигли врятувати. Коли ж ми вирішили відверто поговорити, Сергій зізнався, що його цькує керівництво частини. Майор при всіх обзивав неуком, ненормальним, психом, недоумкуватим. Казав, чого син дурить рідних, що був на війні. Уявіть собі — все це терпіти. Спочатку ми думали, що все минеться, бо ж з дідівщиною всі стикаються. Але коли син повернувся до частини, йому ставало лише гірше. Керівництво продовжувало з нього насміхатись через те, що він неграмотний. Оскільки не міг вивчити рапорт і один день не з’явився на шикування, то з нього половину грошей вираховували. Сергій дуже вразливий, тож нервувався, плакав через це все. А на початку лютого його замість того, щоб відправити на реабілітацію до шпиталю, поклали до психіатричної лікарні в Одесу. Подзвонили мені із частини та заявили, що Сергій психічно хворий і до них прийшли документи від Вінницького військкомату, що він давно перебуває на обліку. Але ж це брехня!

За словами Валентини Метельської, син в Одесі вже три місяці і до нього нікого не пускають. Днями вона спакувала сумку та вирушила до нього.

– Ще вранці я повідомила завідуючого відділення, що приїхала до Сергія. Той відповів, що трішечки треба почекати. Але пройшло три години і до мене ніхто не вийшов. Пішла сама правду шукати. Начмеда не було на місці, то звернулась до його заступника. Спочатку не хотів приймати, та коли я заявила, що поскаржусь до військової прокуратури, запросив до кабінету. Врешті мені дали побачити сина. Що я тоді пережила — важко передати, – продовжує жінка. – Сергій білий був, мов стіна. Однією рукою він тримався за стіну, за іншу його вела медсестра. У сина абсцеси на сідницях, сісти не міг. Також він мало що пам’ятав, за армію не хотів згадувати. Діагноз мені лікарі так і не сказали. Мовляв, у сина просто сильно розхитана нервова система і я повинна надати документи медикам, що у Вінницькій області син справді на обліку в психіатра. Мене це ще більше розлютило! Бо ж де я їх маю брати, якщо дитина моя здорова! Такого приниження завдали мені, матері, яка двох синів пустила на війну. Зрештою, я зібрала речі та покинула лікарню. Ледь добралась додому, бо сильно піднявся тиск, боліла голова.

У військовій частині, де служить Сергій Метельський, та лікарні, де він зараз, поки ніяк не прокоментували ситуацію. Сама ж матір воїна просить відповідні органи їй допомогти повернути сина додому.

– Його після примусового лікування можуть знову відправити на полігон чи війну, а звідти він вже не повернеться. Якщо вже з сина зробили овоча, то поверніть мені його хоч таким. Дайте тоді групу інвалідності. Мені дуже боляче, що з Сергієм так вчинили. Він так марив армією, а його так підло втоптали у багнюку…

Вікторія Снігур