Таку душу Бог дав вінничанину Станіславу Драчуку, який народився 9 червня 1952 року в селі Городище Літинського району на Вінниччині, в родині учителів. Закінчив Вінницький державний педагогічний інститут імені М.Островського, філологічний факультет за спеціальністю «українська мова та література». Під час навчання писав вірші, був активним членом літературного гуртка.

І сорок літ Станіслав Миколайович вчителював. Спеціаліст вищої категорії. Періодично публікувався в періодиці. І підготував до видання збірку поезій «Третього не дано».

Щоб узятися за перо, поет, безперечно, має отримати якийсь внутрішній поштовх. Гірко йому за свій ошуканий народ. Чому брехня така живуча у нашому українському суспільстві? Книга розрахована на вдумливого читача, якому не байдужа доля рідної землі.

Зінаїда Сидорчук,
поетеса, голова Літинського
ЛМО «Дзвінкова криниця»

Пропонуємо вашій увазі кілька поезій зі збірки «Третього не дано».

Ви любите Шевченка?
Ви любите Шевченка?! Не брешіть!
Це не любов, коли несуть лиш квіти,
Коли рука на горлі у освіти,
А справедливість заганяють в кліть!

Поета дух величний і святий,
А ваші душі ниці і мізерні,
Бо ви ні дня не можете без скверни:
Гординя аж підносить вам хвости!

Які ж це треба мати мозолі,
Щоб хоч мільйон в валюті заробити?!
Це ж як потрібно гроші ті любити…
На нашій грішній і святій Землі!

Щоб хизуватись спритністю й «баблом»,
Украденим у власного народу,
І плюндрувать його духовну вроду,
Кроїти мову та втішатись злом!

Шевченко на Тарасовій горі
Не раз в могилі вже перевернувся,
Чекаючи, щоб велетень проснувся –
Його народ – і щезли «упирі».

Весна

Сміялась довго і дзвінко,
Чеканила простір срібно:
Зелена барвиста жінка
По звихрених травах бігла…

Розсипала іскри духмяні –
Яскраво-червоні квіти,
Купалась в травневих ранях,
Сушила косу на вітрі…

І зникла з приходом літа –
Гаряча й прозора стала.
А квіти – весняні діти –
В травах намистом зостались!