Мало хто пам’ятає, але перша спроба осучаснити галузь охорони здоров’я, яка лишилася нам у спадок від радянської медицини, була здійснена вітчизняною владою ще у 1996 році. З того часу країна мала майже півтора десятка керівників МОЗу, втім, жодних реальних змін в українських лікарнях і поліклініках не відбулося. Тож у чому полягали реформи, які пропонували різні уряди впродовж двадцяти років?

Чи не найбільшою новацією 1996 року став дозвіл лікарям брати плату з пацієнтів за певні медичні послуги. Тоді бюджет просто «не витягував» забезпечення галузі, тож це була спроба хоча б якимось чином підтримати фахівців, що на той момент мали зарплату приблизно 17 доларів США (сьогодні це дорівнювало б 500 гривням). Такі новації повноцінною реформою назвати, звісно, складно.

Втім жодних серйозних змін не відбулося і під час наступних спроб змінити на краще українську медицину: у 1998, 2002 та 2011 роках. Всі вони виявилися невдалими та тільки сприяли поглибленню галузевої кризи. Тож не дивно, що Петро Порошенко, ставши Президентом України та пообіцявши кардинальні зміни у важливих для українців сферах, чи не найважливішим напрямком визначив саме медичну реформу.

Не можна сперечатися, що українці давно заслуговують на гідне медичне обслуговування, а будь-які невеликі перетворення не зможуть вирішити масштабних галузевих проблем. Реформа передбачає кардинальну зміну системи, у результаті чого громадяни отримуватимуть якісні послуги в сучасних медичних закладах (у тому числі в сільській місцевості), а працівники сфери охорони здоров’я – високі зарплати, соціальні гарантії та можливість професійної реалізації.

Закордонний досвід

«У мене є тверда впевненість у тому, що 2018-й стане вдалим роком для імплементації медичної реформи, для кожного лікаря і для кожного пацієнта», – таку заяву в грудні минулого року зробив Президент України після підписання Закону про медичну реформу. Сьогодні зміни тільки-но починають діяти, тож пересічному громадянину дуже важко оцінити масштаби змін. Можна проаналізувати досвід Польщі: там реформу, яка дуже схожа на запропоновану нам, здійснили ще у 2003 році.

Головною ланкою польської системи медичної допомоги також є сімейний лікар. Отримати медичні послуги можна виключно після звернення до нього. Він призначає обстеження та направляє пацієнта до профільного фахівця. За лікування хворих лікар отримує гроші з бюджету. Це називається «кавітація» – на рік на кожного пацієнта виділяють певну суму. Лікар сам вирішує, як розподіляти ці кошти, тобто фактично він одночасно є і бізнесменом у медичному напрямку. У такому випадку пацієнт є його клієнтом, який, за правилами світового бізнесу, завжди правий. Тож поляки новою системою задоволені. Та й лікарі мають зиск – наприклад, хірурги отримують зарплату 3–4 тисячі євро.

Отже, в Польщі вже працює ця система багато років. Почала вона працювати і в Україні.

Невідворотність змін

Водночас варто зазначити: державні витрати на медицину завжди були захмарними: 3,5–4% ВВП. Водночас немало доводилося платити людям за щонайменші медичні послуги: практично такий саме обсяг коштів витягали з власних кишень чи не щоразу під час відвідування медичних закладів.

Отже, донедавна Україна витрачала на потреби галузі охорони здоров’я значно більше, ніж будь-яка країна з аналогічним рівнем доходів, але працювала ця галузь вкрай неефективно. Про це знає кожен, хто отримував медичні послуги в державних клініках. До того ж поганий стан справ у медицині підтверджує і статистика: тривалість життя українців є найнижчою в Європі.

Реформування медицини – не забаганка, а необхідність. Розуміють цю задачу і народні депутати, які ухвалили такі потрібні закони, і Уряд, який послідовно реалізовує медичну реформу, і Президент, який озвучує ключові задачі та цілі.

Суть змін: пацієнт стає головним

Про медичну реформу написано чимало. Тож більшість українців вже знає: зміни полягають у фінансуванні надання послуг, а не надмірно пропорційної та частково застарілої інфраструктури. Це можна сформулювати просто і зрозуміло: гроші віднині йдуть за пацієнтом. Тож саме він – пацієнт – є головним вигодонабувачем медичної реформи.

Він сам вирішує, до якого лікаря чи закладу звернутися. Там йому надаватимуть якісні послуги. Навіть більше – ані пацієнт, ані ті, хто його обслуговують, тепер не повинні турбуватися про гроші: держава гарантує повну оплату визначених послуг. Абсолютно безкоштовними для кожного будуть екстрена, первинна та паліативна допомога, медичне обслуговування у зв’язку з вагітністю та пологами, а також медичне обслуговування дітей до 16 років.

Українці не будуть платити із власної кишені за профілактичні огляди за чотирма основними видами захворювань, за певні аналізи та рецепти на «Доступні ліки». До речі, їхній перелік буде розширюватися. Згодом повноцінно запрацює система так званих електронних рецептів, що дасть можливість отримувати ліки не лише у своєму місті, але й у інших населених пунктах.

Престиж роботи лікаря зростатиме

Якщо гроші йдуть за пацієнтом, а пацієнт «закріплений» за тим лікарем, якого він самостійно обрав (і якого будь-якої миті може змінити), то, відповідно, гроші ходять і за лікарями. Вони отримують вибір і свободу працевлаштування. Медичний заклад зацікавлений у кваліфікованих фахівцях із великою кіль­кістю пацієнтів, бо за кожного із них держава перераховуватиме їм 370 гривень на рік, а з 2019 року – приблизно 450 гривень. Лікарі нарешті одержать не лише фінансові гарантії та достойну зарплату, а й матимуть повагу суспільства та роботодавців.

За такої системи лікар буде зацікавлений якісно лікувати, оскільки до поганого спеціаліста ніхто не прийде, а від кількості пацієнтів залежатиме заробітна плата. Лікарі та лікарні конкуруватимуть між собою та будуть зацікавлені підвищувати якість своїх послуг. Медичні заклади самі вирішуватимуть, які спе­ціалісти їм потрібні для надання послуг, які гарантує держава.

Експерти прогнозують, що країна зможе вирішити і проблему нестачі лікарів загальної практики, бо спеціа­лісти, що мають певний фах, за таких вигідних умов захочуть працювати у первинній ланці. Пацієнти від цього теж виграють. Бо люди, приміром, з хронічними серцево-судинними захворюваннями оберуть сімейного лікаря, який до того ж є кардіологом. Відповідно, загальна кваліфікація сімейних лікарів зростатиме.

Особлива увага сільській медицині

Чи не найбільші зміни чекають на сільську медицину. Це логічно, адже до реформування вона була вкрай занедбана та давно потребувала реанімаційних заходів. Таку ситуацію цілком можна було назвати катастрофічною, знаючи кількість сільських мешканців в Україні.

Часто-густо популісти відмахуються, мовляв, це ж менше третини населення. Втім, вони не беруть до уваги, що держава велика, значить, статистика по регіонах різна. Країна має сім областей, в яких понад 50% становить сільське населення, вісім областей, де цей показник понад 40%. І що всі ці люди отримували під виглядом «безкоштовної медицини» до цього часу?

Це був цілковитий жах. У сільській місцевості наразі працює 4 тис. амбулаторій та майже 13 тис. ФАПів. Чотири із п’яти закладів цього загалу не обладнані санвузлами! Тільки чверть із них має водовідведення. Водопостачання наявне лише у 28% закладів, причому третина з них бере воду з колодязів. Що вже казати про забезпечення обладнанням, інструментами, ліками?!

Розуміючи, що стан справ незадовільний, Петро Порошенко виступив ініціатором законопроекту «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сіль­ській місцевості». Крім того, Президент запропонував бачення для фінансування першого – найдорожчого – етапу впровадження реформи сіль­ської медицини. Він запропонував виділити на дані цілі частину конфіскованих Генпрокуратурою активів колишнього керівництва країни. Тож усі ті, хто з недовірою сприймали цю ініціативу, отримали у грудні минулого року чітку відповідь у вигляді вже підписаного закону.

ФАПи отримають фінансування

Цей документ передбачає надання 5 млрд грн. на потреби медичної інфраструктури на селі протягом двох років. Кошти спрямують на будівництво нових закладів з можли­вістю проживання лікаря та його родини, закупівлю транспортних засобів для пересування між селами, оновлення обладнання амбулаторій тощо.

Фактично модель сіль­ської первинної ланки медичної допомоги, яку прагнуть створити, передбачає навантаження на одного лікаря на рівні 1,5 тис. пацієнтів із доступністю до амбулаторії, яка розташована не далі ніж 5 км. Причому передбачається не тільки ремонтування наявних закладів, а й створення нових. Навіть більше – уряд розробив типові проекти ФАПів та амбулаторій, завдяки чому такі заклади можна буде швидко та якісно зводити по всій країні.

Згідно з планами сіль­ська амбулаторія повинна бути забезпечена портативними кардіографами, тонометрами, пульсоксиметрами, обладнанням для лабораторій для експрес-аналізу сечі та крові, які можуть передати дані через інтернет-зв’язок, апаратами Ротта, небулайзерами та іншим обладнанням для якісного обслуговування, а також переліком фармацевтичних препаратів і препаратів за програмою «Доступні ліки».

Сільський лікар матиме гідні умови

А втім, приміщення та наявність усього необхідного – то лише половина справи, адже якість надання медичної послуги залежить, насамперед, від рівня підготовки лікаря. Тож кадрове питання є головним у реформуванні сільської медицини. Уряд планує залучити працювати в село фахівців, надати їм гідну зарплату і гарні умови роботи, забезпечити хороші умови життя на побутовому рівні (житло й інфраструктуру для лікаря та його родини).

Йдеться також про певний «мотиваційний пакет медичного персоналу». За розрахунками у разі повного впровадження змін зарплата сільського лікаря первинної медичної допомоги, залежно від кількості пацієнтів, сягатиме 15–30 тис. грн., медичної сестри – 4–8 тис. Вже згадуваний типовий проект сільської амбулаторії передбачає службове житло для персоналу.

Тож зміни у сільській медицині будуть суттєвими та дозволять забезпечити якісну диспансеризацію в сільській місцевості, вчасне виявлення захворювань, системний нагляд за певними групами хворих, проведення профілактичних й оздоровчих заходів тощо.

Висновки

Які вигоди отримають пересічні громадяни від реформи галузі охорони здоров’я? По-перше, конкретні медичні послуги замість доволі розмитого поняття «медичне обслуговування», причому оплачуватиме ці послуги держава. По-друге, якісні медичні заклади, що надзвичайно важливо, приміром, для сільської міс­цевості. По-третє, чуйне ставлення лікарів до пацієнтів, адже тепер гроші ходитимуть саме за отримувачами послуг. По-четверте, доступні ліки. Це неповний перелік переваг, втім, у медичної реформи є опоненти. Умовно їх можна поділити на дві групи.

Перші виступають взагалі проти будь-яких змін. Це дуже дивно, адже застаріла система охорони здоров’я просто не може лишатися у тому стані, в якому перебувала до реформування. Вочевидь, ці люди або несповна розуму, або ніколи не відвідували вітчизняних медичних закладів.

Другі незадоволені тим, що зміни не гарантують їм уже завтра високої якості медичних послуг на рівні розвинених країн Європи. Саме до них звертається уряд, роз’яснюючи: після стількох років занедбання за кілька днів, тижнів та навіть місяців неможливо побудувати те, що за кордоном створювалося десятиліттями. Реформа розпочалася. Первинна ланка вже відзвітувала: декларації з сімейними лікарями підписали 17 310 847 пацієнтів, що складає 43% населення. Отже, люди вірять у реформу та у більшості готові до змін.

І вони вже є. Станом на початок осені затверджено будівництво 513 амбулаторій. Тільки до кінця поточного року планують здати в експлуатацію близько 300 нових медичних закладів. Вже почала працювати Національна служба здоров’я. З нею зараз співпрацюють 623 медичних заклади. Загалом вона виплатила їм понад 809,9 млн грн. за обслуговування пацієнтів.

Це лише початок тих кардинальних змін у галузі, які були ініційовані Петром Порошенком і підтримані Верховною Радою України. Надалі ситуація розвиватиметься стрімкішими темпами. Кожен українець упевниться, що влада зацікавлена у здоровій нації, адже здоров’я – то найцінніший дар.

Олександр Самчук