Нещодавно «золоте весілля» відзначило подружжя Сташко із Сосонки Вінницького району. 75-річний Василь Філімонович та 71-річна Віра Мефодіївна отримали від своїх рідних неймовірний сюрприз та повінчались у храмі.

Корону тримала та сама дружка, що й 50 років тому. На святкуванні лунало безліч тостів та побажань. Було багато любові, поцілунки під крики «Гірко!» Подружжя може стати чудовим прикладом для багатьох сучасних сімей, за півстоліття вони пережили безліч різних моментів, але завжди підтримували та берегли одне одного.

– Василь Філімонович та Віра Мефодіївна були знайомі з дитинства. Бабуся розповідала, що дідусь їй завжди подобався, і навесні 1962 року все і почалось. Того ж року бабуся провела коханого в армію, — розповідає онука Юлія Педоренко. — Дідусь зістрибнув з підводи і підбіг обійняти та поцілувати бабусю, тоді всі зрозуміли, що вони пара. Бабуся чекала дідуся із армії три роки. Працювала Віра Мефодіївна звіроводом на господарстві, а її супутник був обпалювальником цегли. Грав на трубі. Їздив із своїм ансамблем селами та містами, виступали на різних святах.

На весільний рушник закохані стали 27 жовтня 1968 року, хоча спочатку батьки бабусі були проти, адже ще не була одруженою старша сестра. Зрештою, святкували молодята найважливіший день у житті у своєму новому будинку, в якому й досі проживають. Вранці в нареченої, а ввечері гуляли в нареченого.

– Сукня в бабусі була біла, по коліна. Її вона взяла у своєї подруги, а після весілля віддала іншій, яка виходила заміж. У шлюбі Василь Філімонович та Віра Мефодіївна народили трьох дітей — двох доньок та сина. Молодша Наталія Смей — моя мама, живе із дорогими батьками, — продовжує розмову Юлія. — А син Михайло Сташко із дружиною мають теж хату в Сосонці. Найстарша дочка Юлія Липовецька із родиною мешкає в Оратівському районі. У дідуся та бабусі є вісім внуків, дві правнучки.

Розмови про вінчання у подружжя Сташків були раніше, а коли почали говорити про це за столом під час святкування «золотого весілля», то вирішили, що потрібно втілювати розмови в реальність.

Відразу ж ввечері подзвонили отцю Сергію Смею (він брат чоловіка молодшої доньки), і вже в неділю вранці ми поїхали в Рахни -Лісові на вінчання. Корони тримали внук Сергій і сестра бабусі Тетяна Кокіц, яка була на весіллі дружкою. На святкування «золотого весілля» ми замовили молодятам коровай і весільний торт, всі внуки та діти заспівали пісню про бабусю та дідуся. Бабуся та дідусь казали, що дуже приємно, коли діти, внуки та друзі не забули про їх свято. Ми з дитинства любили слухати історії про їх знайомство, одруження. Вони довели щирість та міцність своїх почуттів. Всім молодятам бажають дожити до «золотого весілля», а своїм прикладом показали близьким, яке може бути міцне кохання, збережене ними крізь роки.

Віталіна Трудько