Таким насиченим життям живе Олександр Шевченко – народний депутат України, засновник одного із найуспішніших курортів Європи – Буковелю, людина дії і позитивного мислення.

– Пане Олександре, дивуюся вашому неабиякому ентузіазму та практично цілодобовій праці. Як Ви все встигаєте?

– Так, зараз у моєму житті настав момент, коли мій ритм життя пришвидшився до межі. Крім звичної роботи я багато їжджу Україною, зустрічаюся і спілкуюсь із людьми з різних регіонів, маю традиційні прямі ефіри у соцмережах.

Всі без виключення вихідні — участь у президенських праймеріз та інші зустрічі в регіонах.

Але все це не виснажує, а навпаки, додає сил. Бо я знаю, що болить людям. Які у них проблеми, чого вони хочуть. Наш український народ сьогодні, на превеликий жаль, перетворили на рабів у своїй же країні. Мізерні пенсії і зарплати, непосильні комунальні платежі. Україна за рівнем зарплат вже на останньому місці в Європі. Це висновок МВФ. Вже й рідна нашому президенту Молдова за останні роки обійшла Україну. Швейцарські експерти поставили нашу країну на 123 місце з 140 проаналізованих по рівню заможності громадян.

Люди масово виїжджають за кордон. І знаєте, найгірше, що я побачив – народ втратив віру в завтрашній день. Люди перестали сподіватися на зміни на краще. А я все ж таки переконаний, що Україна – неймовірно багата країна, з величезним потенціалом та працьовитими і розумними людьми. Я вірю, що можу змінити країну і знаю як це зробити. Ось це і дає мені сил. Віра!

– Так, іноді здається, що гірше вже нема куди. Та влада не втомлюється доводити: ми можемо впасти у ще глибшу яму.

– Влада нам говорить вустами президента про якийсь міфічний інвестиційний бум. Але я запитую на зустрічах людей — хто з них за останні роки відчув його, хто став жити краще — або нікого, або одиниці з тисячного залу.

Але не маємо права здатися. Десятки мільйонів українців були замордовані голодоморами, вбиті на війнах, замордовані в радянських концтаборах.

Знаю, що зараз в Україні дуже складно, люди не живуть, а виживають. Тому починають обурюватись, ненавидіти один одного. Проте, я впевнений, ми змінимо цю ситуацію. Бо український народ заслужив на те, аби жити у “Країні Гідності і Правди” (так називається моя програма дій) . Тому що я, ви, усі ми разом є рушіями змін. Ви – краплинка у морі, яка може утворити хвилю. А з хвилі виникне потужне цунамі, яке змиє цю владу. Вірю, що ми матимемо Україну, в якій би хотілось жити і народжувати дітей, в яку б повернулись усі заробітчани, на яку б боялись нападати загарбники, з сильною економікою, потужною армією, згуртованою громадою.

– Але як втілити в життя усе те, про що Ви розповідаєте?

– Дуже просто і складно одночасно.

Для нормального розвитку Україні необхідне економічне зростання на рівні 7-8%. Для цього необхідно 10 мільярдів доларів інвестицій на рік. Для того, щоб Україна стала комфортною для інвестицій необхідно дві речі:

Перше — прибрати з шляху інвестора нахабного чиновника-корупціонера і створити прості, зрозумілі, чесні та вигідні правила для інвестора.

Друге — нам треба знати, куди ми йдемо і з якою метою. Мати чіткий план розбудови країни у всіх галузях. Секрет успіху в простих складових: план, логіка, алгоритм, інженерія. Маємо думати про майбутнє, про наших дітей та онуків, а не жити одним днем. Саме за таким принципом ми зводили країну Буковель. І цей досвід, я більш ніж впевнений, можна реалізувати у всій країні. Але окрім того, що планувати, треба й діяти! Ми починали будувати Буковель з розробки генерального плану, де було б враховано все до найменших дрібниць. Ось так, притримуючись проекту ми й розвиваємось.

І що важливо — Буковель створений за принципом супермаркету, – тут створені умови для інвестування іншими суб’єктами. Лише в 2018 році там очікують близько 50 мільйонів доларів сторонніх інвестицій!

Загалом інвестовано в проект близько 600 мільйонів доларів. Завдяки цій інвестиції та тим справедливим правилам колись найдепресивніший гірський регіон став територією успіху і процвітання для його мешканців.

Не втомлююсь повторювати, що Буковель – моя сьома дитина.

Вдячний Богові за те, що подарував мені мою люблячу дружну сім’ю. В мене чарівна дружина, успішні діти. Я ними дуже пишаюсь. Це моє натхнення і мої крила. А Буковель – невід’ємна частина нашої родини.

– Крім власне туристів, які їдуть сюди з усіх куточків України і світу, у Буковелі, за різними соціальними програмами Вашого благодійного фонду, відпочивають десятки тисяч людей. Ми бачили групи дітей з ДЦП, багато людей на інвалідних візках… Вони кажуть, що проходять реабілітацію безкоштовно, чи то за кошти вашого фонду?

– Так, це правда. Як і те, що усі соціальні проекти я спільно з туристичним комплексом розпочав задовго до думки про політику. Буковель – це соціально-відповідальний бізнес, тому й започаткували ряд програм оздоровлення та відпочинку для різних категорій населення.

Я просто хочу, аби українці бачили, як можна і треба відпочивати. Коли сюди приїжджають діти із ДЦП, вони стають значно жвавішими, веселішими. А батьки – спокійнішими, мами тут частіше усміхаються. Адже таким сім’ям у більшості випадків навіть важко вийти за поріг, аби не зіткнутись із небезпеками.

А ще ми стали ініціаторами першого в Україні табору для інсулінозалежних діток. Тільки вдумайтесь, сотні малюків не мали права відпочивати у таборах, бо їм потрібен догляд, яким держава не може забезпечити. Абсурд. Я бачив цей табір, спілкувався із батьками.

Переконаний, треба робити зміни на законодавчому рівні. Як і відношення до бійців АТО, військових, які боронять нашу країну. Ми оздоровили тисячу поранених, рідних загиблих бійців АТО і героїв Небесної Сотні, у Буковелі пройшли реабілітацію сотні захисників з усієї України та їхні сім’ї.

Мені важко іноді слухати історії людей, які пройшли пекло війни і про яких влада просто забула. Проте, я впевнений, що ця боротьба – не даремна. Українці – героїчна, потужна і сильна нація. Знаю, що ми заслуговуємо на краще майбутнє. І ми його здобудемо.

– Звідки така віра та впевненість у позитивні зміни?

– З віри. З віри в Бога, в життя за Його Заповідями, з віри в справедливість, в людяність, в добре майбутнє.

Якщо мислити не стереотипами, а творчо, не проблемами та негативом, а позитивно, – так легше жити. Легше боротися – а отже, і перемагати. Тому бажаю, аби ми всі об’єднувались. Забули про ненависть, зневагу і гнів, а мислили позитивно, з надією на краще майбутнє. Треба діяти активно і мислити позитивно. Вірю, нам разом, спільною працею, вдасться збудувати ту країну Гідності і Правди, про яку мріяли наші герої і в якій комфортно буде жити нашим дітям та онукам.