– Ілля Сполітак — наш місцевий активіст, котрому не байдуже, куди йдуть гроші громади. Якось він звернув увагу на те, що за ремонт труб у школі було списано 150 тисяч гривень, але роботи, яку провели ремонтники, майже не видно, опалення як не було нормального, так і немає.. Якось в суботу він повернувся додому на мопеді (він працює на будівництві). До нього підійшло кілька людей, стукнули його по голові, відключили, а потім дуже професійно побили, що аж ногу зламали. Можливо, працювали колишні «менти». Мали вбити, але він — міцний чоловік, дістав тільки травми, струс мозку, проламану голову, — розповідає про те, що сталося, Галина, мешканка Вапнярки.
– Мені не байдуже те, що відбувається у рідній Вапнярці, тому постійно приходжу на сесії та на збори до міської ради, — каже Ілля Сполітак. — На одному з таких зібрань саме обговорювалося питання про те, що виділити для міського голови та його заступників премії. А я поцікавився: за що? Що такого видатного зробив цей голова? Після цього люди відмовилися виділити йому премію. А премія немаленька — 300% від зарплати. Зчинився скандал, і люди не дозволили виділити премії. Через кілька днів після цієї гострої розмови я повернувся з роботи пізно увечері. Тільки я поставив мотоцикл під стіною, як мене ударили по голові, по нозі, і я зомлів. Зловмисники переламали кістку на нозі, відбили її від коліна. Прийшов до тями від того, що дуже змерз. Та добирався не до квартири, а до літньої кухні, де в мене доживала останні дні хвора собака. Її, до речі, отруїли. Мабуть, ті, хто й мене побив. Обняв її, сказав: Рада, мені теж дуже погано… А потім я поглянув у дзеркало і перелякався… Викликав «швидку», а лікарі викликали поліцію. Мене побили і, мабуть, думали, що вбили. Врятувала шапка-вушанка, котра пом’якшила удар. Підозрюю голову зі своїм зятем і заступниками.
Матеріали цієї справи вже подали до суду. Крім цього, я звернувся з заявою до народного депутата Івана Спориша, щоб він підняв питання безпеки активістів у Верховній Раді.
Я не мовчу і часом відкриваю очі людям на деякі речі. Наприклад, на те, що на ремонт даху школи виділили мільйон гривень, але він все одно протікає. Про те, що у селищного голови у Вінниці є квартира в елітному районі за півтора мільйона гривень і оформив він її на свою доньку. Я у Марківці розповідав людям про діяльність нашого голови, і ті селяни відмовилися приєднуватися до Вапнярки. За це й отримав. Поки що погроз більше не було. Але, думаю, що ще будуть.
Олександр Горенюк, голова селищної ради, запевнив:
– Особистого конфлікту між нами немає, але вже готується позовна заява щодо його хуліганських дій під час сесій. Він приходив на сесії і зривав роботу. Це людина, котрій нічим зайнятися. Він з тих людей, котрі постійно чимось невдоволені. Конфлікт між владою і людьми завжди був і буде. На цьому етапі він невдоволений селищним головою. Він виконавець чужих ідей і руки опозиції. А, знаючи його вибуховий характер, то знайти пригоди на свою голову йому неважко. Ми подали клопотання на поліцію, щоб провести максимально об’єктивний розгляд справи. Перш, ніж звинувачувати мене у всіх гріхах, треба мати документи, котрі підтверджують слова. А говорити можна все, що завгодно. І про квартиру за шалені гроші у Вінниці я сам від нього дізнався…
Меня вот интересует такой еще вопрос:
наш мэр получает зарплату с бюджета громады. То на каком основании , Он собрался еще судиться с одним из жителем громады??
То есть, зарплата и премии с наших налогов ему выделяются, а спросить и протестовать за свои деньги, эти же самые жители не имеют права .
Он , еще их /тех кто спрашивает и возмущается / за наши же деньги и судиться будет?
Ну нормально так , практически диктаторский режим какой то получается у нас в громаде?
Еще ,,черный ворон,, запустить по ночам к тем кто пишет и много спрашивает и все….
Стесняюсь спросить нашего мэра: это Вас так на семинарах обучили под пресс брать своих людей в громаде или может Ваш замчик подсказал , тот который на меня заявление в полицию писал и около сорока тысяч зарплаты получил в месяц?
Я не маю жодних сумнівів у тому, що теперішня вапнярська влада мусить піти. Не знаю, чи гонорово, чи озираючись, під улюлюкання громади, чи потайки, чи якось інакше. Вона просто мусить піти, бо дискредитувала себе остаточно і повністю. Можна багато пояснювати, чому і як це сталося і стається надалі, але не варто товкти воду у ступі. Я свідомо не назву у цьому своєму коментарі жодного прізвища. Свідомо не писатиму, чим саме влада дискредитувала себе, бо тоді обов’язково щось пропущу і мене мучитиме сумління, що не виклав все від А до Я. А люди розуміють, про що йде мова. Свідомо не ділитиму депутатів на хороших та поганих – достатньо, що їх вже і так розділили у селищній раді. Я свідомо не критикуватиму вапнярську владу, адже вона, така самозакохана і впевнена у своїй святості, нездатна подякувати за конструктивну критику і всюди бачить тільки ворогів. Хто скаже добре слово про теперішню вапнярську владу? Споживачі комунальних послуг? Працівники комунальних підприємств? Підприємці? Творчі люди? Пенсіонери? Пасажири чи власники автомобілів? Безробітні чи ті, що працюють? Корінні вапнярчани чи ті, хто виїхав, щоб заробити копійчину ? Хто?!! Кому стало краще від того, що попередня влада Вапнярки пішла і прийшла нова, оця? Невже простим людям? Невже патріотам, які плакали при відкритті пам’ятників? Невже сім’ям, котрі раділи з молодого мера та молодої команди депутатського корпусу? Невже комусь стало краще?!! Та треба визнати, що все-таки комусь стало краще. Та ми обіцяли, що прізвищ вказувати не будемо. Бо якби їм не стало краще, то вони не лягали б під амбразуру і не шукали б добра там, де його нема. Не лукавили б і не видавали б біле за чорне, а чорне за біле. Не кивали б на минуле, а дивилися б у майбутнє. Не боялися б правдивого слова і не закривали очі на очевидні речі. Та їх влаштовує ця влада, бо вони при ній можуть тішитися тим, що жирують за людський рахунок. Якщо вони думають, що хтось їм заздрить, то вони помиляються. Їм можна тільки поспівчувати. Адже ніщо нікуди безслідно не зникає і людська кривда повертається до кривдника. Кривда звільнених з роботи, кривда зневажених фахівців, кривда несправедливо ображених, незаконно позбавлених засобів до існування. Замість чистого – брудне селище, замість перспективного – безперспективне, замість зручного та комфортного – незручне та некомфортне. Та все це просто слова, чергові слогани чергових політичних воєн. За ними нема змісту, як нема змісту в діях теперішньої вапнярської влади, котра живе сама по собі, а громада – сама по собі, терплячи цю несправедливу надбудову над собою, цей інститут насильства в особі насильників. Такий закон. Dura lex sed lex. Я не маю жодних сумнівів, що мене звинувачуватимуть в намаганні обілити владу минулу та очорнити владу сучасну, в упередженості та необ’єктивності. Хтось скаже: «Подивіться, та вони стараються, та вони пробують щось робити, дайте їм час, дайте їм шанс!». Але час змарнований, шанс втрачений, сусіди нас обганяють і сміються з нас, селище перетворюється у таке собі провінційне село, а самодури чекають за це все ще й якоїсь похвали. Тарифи без думки громади, депутати без власної думки, а виконком як ручний інструмент для політичної мастурбації. І над цим всім – страшна чорна біда, котра хмарою затулила все те світле, що могло б бути, а чого нема. Бо навіть природа показує, що в нас два останні роки і Дні селища, перестали бути святами, перетворившись у слякоть Два роки коту під хвіст. Кожен новий день приносить нові порції – цинізм, брехню, образи, насмішки. Шкода втраченого часу та змарнованих можливостей Вапнярки. Суєта суєт навколо конкретних питань крутиться навколо відсутності стратегії розвитку селища та наявності стратегії розвитку власного бізнесу чи власних доходів. За мудрими словами та коментарями – хитрі амбіції та не менш хитрі власні інтереси. Іменем закону прикриваються найбільші беззаконники.
Так, Спориш йому точно допоможе! Жарт.
Якби силові відповідні органи займалися тим чим потрібно, то активіст не був побитий і плітки стовно владних чиновників які нібито невірно викистовують кошти громади , були б спростовані….