– Дивний наш народ. Сотні років воювали за незалежність України, Господь благословив нас — прийняли незалежність. Зараз, як ми говоримо, «на тарілочці» нам підносять незалежну помісну автокефальну церкву, і ми відмовляємось від того! Мовляв, не треба, нам добре із Москвою. Так сталося із різних причин, хоча підписантів до Вселенського Патріархату було набагато більше. Навіть у ніч на 15 грудня було повідомлено екзархам про те, що нас має бути 12. Але на Помісному Соборі було лише 2-є. Дивні наші ієрархи та мужі церковні. В ту ніч і переддень багатьом стало погано і треба лягти в лікарні. Багатьом треба було покинути Україну і переселитися за кордон. Це з тих, хто Президенту, екзархам і Вселенському Патріарху сказав, що вони прийдуть на Собор. Але боязнь за своє місце спрацювала зовсім по-іншому. І коли ми прийшли на реєстрацію і виявилось, що із 12 обіцяних прийшло два — митрополит Вінницький Симеон та митрополит Переяславський Олександр… Звичайно, нам було прикро…

І я думав, що ті 12 архієреїв, які заявили, що будуть, стануть мені соратниками. Але, як виявилось — опустили голови… Ніби правильно вчинили, не зрадили. Але, з іншого боку — вони зрадили. В першу чергу — ту сторону, якій обіцяли, що прийдуть на об’єднавчий Собор. Він відбувся. Навіть у тому разі, коли не прийшли обіцяні. І я не шкодую, що, дякуючи Богу, мені та митрополиту Олександру, цей Собор називався об’єднавчим. І Вселенський Патріарх визнав його рішення, і був прийнятий статут та новий голова ПЦА. Я свій вибір зробив, і він непростий.

У понеділок я отримав листа від Вселенського Патріарха Варфоломія, в якому підтверджуються мої повноваження як предстоятеля, і тепер місцеві віряни перебуватимуть під омофором митрополита Симеона як представника Православної Церкви України.

Проповіді у вінницьких храмах Православної Церкви України обов’язково будуть українською мовою, а за тим, поступово, і всі служби почнуть проводитися українською. Я думаю, дитячу літургію в першу чергу (перекласти – ред.), бо дітям нашим по-церковнослов’янськи дуже важко розуміти, а кожної неділі в нижньому храмі в нас звершується дитяча літургія. Священикам буде складно відразу перейти на українську, однак поступово процес налагодиться.

Я війни церков не хочу! І її у Вінниці не буде! Це наш храм, і ми незалежна помісна церква України! Ми орендуємо цей храм у держави як національну пам’ятку і підписали охоронну грамоту на всі Мури… А як МП призначили когось на моє місце, то хай служить там, де його підтримують! Але двері наші відкриті для всіх вірян, як сказав Владика Епіфаній! — сказав Симеон.  — Після рішення сьогоднішнього синоду Церкви Московського патріархату на нашу кафедру, Вінницьку, замість мене призначено нашого земляка владику архієпископа Варсонофія. Він не один раз бував у нас на святкуванні. Ми запрошували. Він у вікарні був у Митрополита Онуфрія у Києві. А на сьогодні він з таким самим титулом – Вінницький і Барський. Я не думаю, що ми з ним маємо сваритися, у чомусь воювати. Як хтось налаштований на війну, то я – ні, не хочу і не маю бажання з кимось воювати.

За нами залишається собор, за нами залишається єпархіальне управління. Хай у тих храмах, які підтримують владику Варсонофія, і звершує і богослужіння, і все інше, буде керувати тією частиною своєї повноти, яку вручив сьогодні для нього синод УПЦ МП. Хай Господь благословить (хоч ми і розділені зараз поки що), щоб ми не сварилися і не билися. За 22 роки, перебуваючи 11 на Волині і 11 у Вінниці, ми з тими, які нині створили автокефальну церкву, не сварилися. Я завжди казав владикам чи священикам: прийде час і ми будемо єдині. А сьогодні, коли ми не маємо молитовного, хай між нами буде добре людське спілкування.

Ми дві канонічні структури. Але для МП ми стали неканонічними. Це для них і тільки на їхньому папері. Для нас це не має ніякого значення. Ми – Церква, яка є незалежною, не залежимо ні від Москви, ні від Константинополя. Ми стали самостійною автокефальною церквою, але яка має завжди знаходитися у дружбі і єднанні з усіма православними церквами світу і, в першу чергу, з Константинопольською матір’ю-церквою, тому що вона нас народила.

Я щиро вдячний своїм вірянам, архієреям нашої нової церкви, з якими ми не мали ніякого спілкування, тому що були «ворогами» в церковному розумінні. Вони мені телефонували і питали, як у нас, тому що знали, що вони залишаються зі своїми єпархіями, парафіянами. У нас зовсім по-іншому… Слава Богу, у неділю прийшли люди, зрозуміло, що втрати були як серед вірян, так і духовенства.

Наприкінці літургії одна із жінок вийшла до Симеона, вклонилась та назвала «справжнім патріотом України, якого раніше знала як добру людину, а тепер і сміливу».

У свою чергу, начальник обласного департаменту у справах національностей та релігій Вінницької ОДА Ігор Салецький в понеділок ввечері ось як прокоментував подальшу долю собору у центрі Вінниці.

– Комплекс колишнього Домініканського монастиря, нині Спасо-Преображенського кафедрального собору, є пам’яткою містобудування і архітектури національного значення. Є власністю держави в особі Вінницької ОДА. В 2012 році її розпорядженням комплекс церковних будівель і споруд був переданий у безоплатне користування релігійній громаді Спасо-Преображенського собору. Отримано погодження Міністерства культури, підписано акти прийому передач, складені договори. Згідно із законодавством, зміна релігійної організації свого канонічного підпорядкування не тягне припинення правокористування культовою спорудою. Тому майно залишається у релігійної громади Спасо-Преображенського собору. Щодо інших церков, то питання щодо переходу чи залишення буде вирішуватись здебільшого після отримання Томосу про автокефалію Православній Церкві України.

Віталіна Трудько,
Роман КОВАЛЬСЬКИЙ