30-річний Руслан Горбик із села Лучинець Мурованокуриловецького району був одним із так званої «чорної роти» та мав причетність до розстрілу майданівців на Інститутській.
Після кривавих подій у лютому 2014 року екс-беркутівець втік до Росії та отримав громадянство. Сталося це взимку 2015 року у Тамбовській області. Знайомі кажуть, що виїхати до окупанта допоміг Руслану тренер, аби його не посадили в тюрму. Чим займався на ворожій землі – ніхто не знав. Тим часом нашого земляка прокуратура оголосила в розшук. У лютому 2018-го рідних повідомили про смерть Руслана, не зазначивши обставин. Тіло передавали на кордоні Харкова з Росією, а поховали у рідному селі. У свідоцтві місцем смерті вказано Грозний Чеченської республіки. Обставини невідомі. Ще тоді у більшості знайомих чоловіка виникли підозри, що він міг загинути у Сирії під час операції за участі приватної військової компанії «Вагнера». Цю інформацію передали відповідним службам. Які їхні висновки і чому у цій справі більше питань ніж відповідей – намагався з’ясовувати наш кореспондент.
…У селі Лучинець про родину Горбиків відгукуються добре. Люди розповідають, що голова сімейства Анатолій помер, коли ще син навчався у школі. Залишилась матір, котра працює прибиральницею, та старша сестра Валя. Руслан, за словами земляків, був міцної статури та вище середнього зросту. Власної сім’ї створити не встиг. Після навчання пішов служити в армію. А тоді обрав шлях військовослужбовця «Беркута». Через зайнятість до рідного села не так часто навідувався, тому про те, чим саме займався на Майдані, знали лише одиниці. Хоча, як пригадують люди, навіть після того, як полягли ні в чому не винні люди, молодий чоловік себе ні в чому винним не вважав. Мовляв, нікого не боїться, бо його руки не заплямовані кров’ю. Коли опинився у Росії, як і більшість, намагався влаштуватись у правоохоронні органи. Але чи служив там – досі загадка. Зрозуміло, що в селі, дізнавшись про такий життєвий вибір земляка, були здивовані.
– А вже у лютому минулого року матері Надії Горбик подзвонили люди і повідомили, що Руслана вбили і треба забрати тіло на кордоні із ворожою країною. Усім селом збирали кошти на доставку. Таку інформацію мені доніс товариш з Лучинця. Через мережу я вже сам вирішив дізнатись більше подробиць, і на сайті «Миротворець» наш земляк був у розшуку за вбивства. Більше того, якраз саме в той час у Сирії американці розбомбили групу «Вагнера», — розповів земляк загиблого Володимир. — У мене виникла підозра, що Руслан міг загинути саме там. Люди, які були на похороні, розповідали, що труну привезли у Бєлгород, який неподалік українського кордону. І забирав Руслана двоюрідний брат, він нещодавно звільнився із прикордонних військ у Могилеві-Подільському. Хоч і пройшло зо два тижні після загибелі, труну відкривали. Рідні та однокласники, впізнали його. Матір загиблого різні версії доносила до людей про втрату сина. Мовляв, його, поліцейського, застрелили, а тоді ходили розмови, що зарізали. Коли всю цю вищевказану інформацію я доніс до знайомого, який служить в органах, той відповів, що нема вже чим тут займатись, бо людина у землі лежить. Відтоді минув майже рік, і по справі Руслана Горбика ніякої активності так і не було. Проте нещодавно я знову вирішив нагадати про земляка, але вже через активіста Євромайдану, з яким пліч-о-пліч воювали. До мене все ж зателефонували із Генеральної прокуратури. Просив співробітників виїхати на місце та перевірити, чи справді це той самий Руслан Горбик, який у них досі рахується в розшуку. Чув, що приїжджали. Намагались отримати дозвіл на ексгумацію і дізнатись, від якої саме зброї загинув Руслан, але сім’я не захотіла. Українські журналісти навіть звертались до російських колег, аби допомогли з’ясувати, чи справді уродженець Вінниччини мав відношення до приватної армії «Вагнера». Зрозуміло, що ті не погодились.
Співрозмовник не виключає того, що Руслан Горбик свого часу міг воювати на Донбасі. Каже, що так вчинили чимало екс-беркутівців. Щоправда, проти українських бійців. А тоді, набувши досвіду, поїхав заробляти кошти в Сирію. Є такі, хто впевнений, що після своєї втечі наш земляк весь час був саме на окупованій території і там поліг.
Рідні Руслана Горбика спілкування із журналістами уникають. Кажуть лише, що у Росії він закінчив курси та працював масажистом. Тоді у поліції. Про бойові дії не казав.
Натомість у головному управлінні СБУ поки немає інформації про можливу участь та загибель колишнього бійця спецпідрозділу «Беркут» Руслана Горбика в складі ПВК «Вагнера» в Сирії. Керівник апарату Ігор Гуськов додав, що не можна вірити чуткам про загибель когось із учасників ПВК «Вагнера», оскільки були випадки, коли найманці з різних причин самі ініціювали чутки про свою загибель у Сирії, але насправді досі живі.
Нагадаємо, у розстрілах Майдану підозри оголошено 26 екс-беркутівцям так званої «чорної роти». На лаві підсудних перебувають лише п’ятеро. Очільник спецроти Дмитро Садовник втік до Росії восени 2014-го, ще 20 беркутівців — наприкінці лютого. 16 з них знаходяться на території Російської Федерації, 4 — в анексованому Криму. Частині з них вдалося отримати російське громадянство, частині — притулок. Видавати їх на прохання української прокуратури Росія відмовляється. Крім того, у бігах перебуває і Сергій Кусюк із Малої Мочулки Теплицького району, який свого часу був командиром «Беркута». Це саме він безпосередньо керував розгоном Євромайдану та побиттям студентів 30 листопада 2013 року. Штурмував у ніч з 10 на 11 грудня 2013 року з боку Європейської площі, брав участь у інших атаках «Беркута» на демонстрантів.
А в останні дні режиму Януковича особисто віддав розпорядження знищити документацію, в тому числі особисті картки співробітників «Беркута» і акти прийому-видачі зброї. Після втечі до Москви Генеральна прокуратура оголосила його в розшук та заявила про підозру у причетності до перешкоджання проведення мітингу і перевищенні службових повноважень із застосуванням насильства. Востаннє Сергія Кусюка бачили лише влітку 2017 року у складі російського спецназу… Більше інформації про нього та світлини із ним ми не зустрічали. Хтозна, може, він, як і Руслан Горбик та інші українці, які зрадили присязі, воювали у складі найманців у Сирії і поховані не як герої, а зрадники.
Віталіна Володимирова
