Центром курортного містечка йде чоловік в оточенні зграї собак. Тварини нікого не чіпають, не кусають – вони чекають смаколиків від їхнього друга. Це Олександр Пилявський, який вже багато років підгодовує, лікує та рятує від смерті тварин, які опинились на вулиці. Життя 69-річного Олександра Федоровича повністю підпорядковане розкладу песиків: семеро живе зараз у нього вдома, всі в минулому безпритульні, і ще й за тварин-безхатьків не варто забувати.

– Я став допомагати собакам після одного випадку, що трапився зі мною сорок років тому. Я випадково збив вівчарку: вона сиділа на бордюрі, а коли мій автомобіль під’їхав, то кинулась, наче людина-самогубець, прямо під колеса. Ця картина до цього часу в мене перед очима, ніби це сталося вчора. Я досі не знаю, чи вижила тварина, бо з вагомих причин зупинитись і вийти до неї просто не міг. Проте потім мені стали снитись сни, що я маю допомагати обездоленим собакам. З того часу дбаю про найкращих друзів людей, — розповідає Олександр Пилявський.

Дворняжки, метиси і породисті пси наче самі знають, до кого йти, коли загубились або їх викинули напризволяще: пенсіонер не полишає їх у біді. Лише на Різдво забрав собаку із щойно народженими цуценятами, інакше б вони просто замерзли у січневі морози.

– Так їх стало у мене десять. Із цуциками особливо важко, бо вони наче діти – за ними потрібен постійний нагляд і догляд. Зараз трохи легше, залишилось сім собак, трьох цуценят вже забрали, проте увагу їм постійно потрібно приділяти.

У цьому домі песики мають свій диван та крісло, їх не тільки годують, а й граються, виховують, бажають доброго ранку чи на добраніч, навіть вибачаються перед ними, якщо нагримали. Як умудряється Олександр Федорович за пенсію у 1700 гривень не лише прожити сам, а й нагодувати своїх і бездомних собак – незрозуміло. Чоловік знає уже всі місця у Хмільнику, де можна купити дешевше курячі шиї чи скелети, свинячі лопатки, крупи – цим і годує своїх підопічних. Каже, що жодного разу не розчаровувався у собаках, а от в людях – на жаль, не раз. Живе самітником, аби хоч якось прогодувати себе та собак, продає книги з власної бібліотеки, ремонтує комп’ютери, не відмовляється, коли потрібно щось зробити руками.

– Коли вінницькі волонтери в соціальних мережах розповіли про моїх собак та попрохали допомогти їм, то я навіть не сподівався, що хтось відгукнеться. Проте за невеликий проміжок часу небайдужі люди перерахували мені близько 4 тисяч гривень на утримання собак. Планую ці гроші потратити на стерилізацію та вакцинацію кількох бездомних самок, які два рази на рік приводять по півтора-два десятки цуценят.

Має чоловік і мрії – великі і маленькі – пов’язані зі своїми підопічними: хоче, аби він зміг облаштувати у себе на подвір’ї п’ять будок для тварин, куди б бездомні собаки приходили переночувати та поїсти і самостійно могли покинути такий прихисток. А ще мріє, щоб усі активісти, котрі захищають права тварин, та просто небайдужі жителі Хмільника змогли об’єднатись і спільно допомагати бездомним собакам і котам.

Наталя Міщук