– Майстер лісу – професія не лише відповідальна, але фізично важка. Адже фактично це господар у лісі. Усі насущні турботи і всі роботи в обході – посадка, догляд, лісові розсадники, прочищення, освітлення, контроль за рубками головного користування, вивезенням деревини, побічне користування – все на плечах майстра лісу. Від їхньої працелюбності, відповідальності і щирості до роботи залежить стан лісових культур, із хороших майстрів лісу розпочинається успіх держпідприємства. Катерина Іванівна відповідає вищезазначеним якостям, у неї є чому повчитися молодому поколінню. З її обходу можна брати приклад. На ділянках цієї жінки завжди панує порядок, вона добре знає ці ліси, адже багато років працює у лісництві. Катерина Іванівна перейняла досвід свого покійного чоловіка, після смерті якого працює на посаді майстра лісу впродовж 7 років, -розповіла прес-секретар ДП «Гайсинський лісгосп» Оксана Нікітіна. – народилась жінка у селі Заозерне Тульчинського району. У 17-річному віці вийшла заміж за Володимира Йосиповича, з яким виховали двох доньок – Валентину та Олену. Має трьох онуків 24, 25 і 13 років.

У 1974 році вона розпочала працювати у Гайсинському лісгоспі, лісокультурницею у Ладижинському лісництві, у тому ж обході, де її чоловік був на той час лісником. Катерина Іванівна розповіла, що на лісову стежину її половинку спрямував лісник, у якого раніше чоловік часто підробляв. За його порадою він вступив до тодішнього Малинського лісотехнічного технікуму, а пізніше було й навчання у Київській сільськогосподарській академії. Жили спочатку два роки у приміщенні старої контори, а потім перейшли на лісовий кордон, недалеко від села Оляниця Тростянецького району. Живе тут вона й досі. Так, сьогодні взагалі все рідше сім’ї лісівників мешкають на лісових кордонах. А тут ще й не так далеко населений пункт. Але Катерина Іванівна каже, що так вона звикла, адже жили тут із покійним чоловіком, у лісі народилися їхні діти, тут вони і виросли.Усі роки була вірною дружиною і надійною помічницею у свого чоловіка-майстра лісу цього ж обходу. Пережила хворобу, смерть глави сімейства. Але життя продовжувалося, ліси далі зеленіли й шуміти. Їх треба було садити й доглядати. За ці роки Катерина Іванівна вивчила не те що кожен гектар, а кожне дерево і кожну стежину на всіх ділянках. Тож природно, що перейшла на посаду покійного чоловіка, продовжила його справу.

А роботи в лісі вистачає завжди. Це і осінні посадки, і весняні, зачищення ділянок, ручний догляд за молодими культурами. І студенти проходять практику на ділянках Катерини Іванівни, переймають досвід, перевірений роками і самим життям.

Валентина Лісова