Здавалося, ну що особливого у скляній різнокольоровій рибці з бабусиного серванта? А тим більше — у звичайному графині з виноградом, котрі були обов’язковими на кожному сільському весіллі? Виставка «Метаморфози скла. Турбівський склозавод», котра нині експонується у краєзнавчому музеї, змушує по-іншому на все поглянути.
Родина старшого викладача кафедри історії та культури України педагогічного університету Віктора Косаківського більше 40 років збирала колекцію виробів Турбівського склозаводу. І неспроста, бо його дружина родом з Турбова. У батьків у старому серванті було дуже багато різноманітного скла: і лебеді, і чарки, і тортовниця… Виявляється, все це — вироби склозаводу, котрий працював у приміщенні відгодівельного пункту з 1946 по 1992 роки.
Створили невелику гуту тоді, коли на цукровому заводі була збудована горшкова піч. Виробляли звичайне віконне скло. У 1956 р. розпочалась реконструкція підприємства: збудували дві нові ванні печі. На новий завод кварцевий пісок і крейду привозили зі Слов’янська. Почали виготовляти кольорове скло, предмети зі світло-коричневого та блакитного скла випускались до 1970-х років. Для кольорового скла, у перші роки, додавали марганець. Виходило коричневе скло. Потім додавали селен, щоб вийшло зелене, а додавши мідного купоросу, виготовляли дуже красиве блакитне скло. Для червоного скла додавали рубін.
З 1985 р. склозавод підпорядкували під випуск медичного скла – 500-грамових пляшечок зі скляними корками, пізніше почали виготовляти світильники. У 1989 р. на базі заводу створили кооператив і робили лебедів — останній писк тогочасної моди. Асортимент виробів ось такий: малий фужер, великий фужер, чарка, стопка 75 г, графин, преспродукція – таця-тортовниця, миска салатна, таця під графин. За зміну склодуви мали видути 114 ваз, 210 графинів, огранити 18 бокалів. В алмазному цеху працювало близько 20 алмазників, переважно жінок, які нарізали тонкі візерунки. Виготовляли для магазинів, а вночі — для себе. Кольорові риби і вази, наприклад.
І це тільки на перший погляд здається, що такі речі великої цінності нині вже не мають. Художник Леонтій Гринюк розповів, що часто бував на заводі, щоб майстри виготовили необхідні для розпису речі.
У центрі експозиції — трубка склодува. Цим непоказним на перший погляд інструментом 24 роки працював, видував графини, житель смт Турбова Микола Берчук. А ще на заводі трудилися Петро Родіонов, Іван Заверуха, Микола Грищук та чимало інших турбівчан. А в 1992 році на заводі сталася велика пожежа і виробництво зупинилося.
Соломія КАЛЮЖКО
