Ми вже писали про те, що один із моряків, які потрапили у полон у Росії, – наш земляк Андрій Драч. Він закінчив 9 класів Городківської школи в Іллінецькому районі. Потім – вступив до військового ліцею. Коли його успішно закінчив – став курсантом академії Військово-морського флоту. Коли Росія окупувала Крим – син разом із іншими моряками переїхав до Одеси і вже там закінчив академію. Вже в роки війни став офіцером.
Взимку ми відвідали його батька Леоніда Драча, і він із гордістю розповідав нам про свого єдиного Андрія. Висловлював найсокровенніше бажання: щоб син пошвидше вернувся із російського полону разом із іншими українськими моряками.
Саме з його вуст ми дізнались, який турботливий у нього Андрій. Як він напередодні приїздив до Городка, забирав його із Вінниці із кардіоцентру. Там Леоніду Драчу зробили операцію на серці.
– І ось не встиг Андрій поїхати, як із телебачення дізнаюсь новину – він у полоні. Далі дізнався подробиці вже від невістки.
Леонід Драч розповідав, як вони на День незалежності України, півроку тому, святкували весілля сина. Потім виніс фото Андрія, яке дні і ночі тримав в ці тривожні дні поряд із собою.
Мати Андрія – Тетяна – служить у ЗСУ, далеко від дому. Тому Леонід Драч жив сам.
Кожен розуміє, як непросто було батькові із хворим серцем сприймати
ті судилища над єдиним сином у Москві. Як рвався він туди, хоч побачити єдину кровинку… А здоров’я не прибавлялось. За сприяння небайдужих людей йому прискорили видачу групи інвалідності. Але довгі місяці безрезультатних очікувань повернення сина, несправедливі суди і призначення якихось незрозумілих експертиз нашим військово-полоненним добили хворе батьківське серце. Останньою вісточкою від Андрія була його небагатослівна записка, написана на коліні у залі суду.
Тому односельці, всі небайдужі люди просять нас донести думку не лише до нашої влади, а й – Путіна і його оточення. Невже навіть на прощання із батьком єдиного сина Андрія Драча не випустять із російської тюрми? Невже незаконно затриманих моряків і далі мордуватимуть у Росїї? Невже світ не достукається до серця президента Росії навіть у час такої біди?
Бо ж чи винні українські військові, які отримували наказ Головнокомандування держави, якій давали присягу?
Вічна пам’ять тобі, батьку Героя. Ти виховав достойного сина власним прикладом. І сьогодні у скорботі за тобою не лише Городківка та Іллінецький район, Вінниччина, а й вся Україна, весь моральний світ.
При зустрічі ми сказали Леоніду Драчу, що просимо, як і він, у Бога одного – щоб його син повернувся і став провідним генералом української армії. Як й інші моряки та політичні в’язні Кремля. Бо саме такі хлопці достойні захищати нашу країну і передавати досвід іншим.
Це бажання і тепер посилаємо із молитвою – просимо Бога почути його.
Душа Леоніда Драча передчасно відлетіла у небеса. І понесла з собою біль розлуки із сином. Тисячі батьків, навпаки, залишились без дітей, яких забрала війна. І все – через цю трикляту братовбивчу війну…
Односельчани, небайдужі люди, родичі як могли підтримували Леоніда Драча. Збирали кошти на його дороговартісну операцію, підтримували вже після неї. Але, на жаль, у дні світлого Благовіщення проведуть його в останню путь на землі.
Висловлюємо щирі співчуття родині, сину Андрію. Тримайся, земляче, і пошвидше повертайся додому.
Тетяна Квасюк та редакція газети «33-й канал»
