Неймовірний сюрприз влаштували діти та онуки на золоте весілля подружжю Трохимчуків із Левківки Погребищенського району.
На мальовничій галявині біля Вишенського озера встановили арку, розстелили пелюстки квітів та рушники. Закохані поновили шлюбні обіцянки та станцювали вальс під улюблений хіт «Исчезли солнечные дни»… А після того відзначили свято у ресторані й планують найближчим часом обвінчатись.
– Я працюю весільним організатором і часто ділюсь подробицями із бабусею Марією Іванівною та дідусем Іваном Васильовичем. Тож вони, як нині модно казати, в темі. А ще мене завжди зворушувало, що, незважаючи на поважний вік, рідні не забувають про романтику та цілуються. Наприкінці квітня минуло 50 років, як мої рідні разом, і я вирішила зробити для них виїзну церемонію, аби вони знову відчули та пережили ті незабутні емоції кохання. Тим паче, наскільки мені відомо, то про весілля дідуся та бабусі нагадують лише дві фотографії, — розповіла перед церемонією онука Ірина Романюк. – На моє прохання зробити їм подарунок погодились. Тому я заручилась підтримкою колег, фотографів та відеооператорів, а ведучою стала Олена Бондарук. Разом ми підготували міні-ролик про історію знайомства подружжя, підібрали особливі для них композиції, домовились з директором Вишенського озера і обрали красиве місце серед квітучих яблунь та вишень. Запросили гостей, серед яких моя мама Раїса та наші чоловіки. Рідні – дядько та тітка – не були присутні, бо мешкають далеко, тож вони спостерігали за всім у режимі онлайн.
За кілька хвилин під’їхав автомобіль із подружжям Трохимчуків. Під пісню «Ніч яка місячна» дідусь Іван та його мила Марія йшли, тримаючись за руки. Присутні не стримували сліз радості, а ведуча під супровід міні-ролика на екрані розповіла присутнім історію кохання пари.
– Одного літнього дня красивий кучерявий хлопець Іван приїхав їздовим у колгосп і побачив усміхнену Марію. Тоді їй було близько 15 років. Дружили, спілкувались, іноді ходили на танці. Згодом юнаку прийшла пора йти у ряди армії. Марія поїхала на навчання до Одеси, а коханий зрідка писав листи, отримував відповіді. Прийшов зі служби широкоплечим та змужнілим. І ще довго не міг дібрати собі пари. Аж тут знову шляхи перетнулись з Марійкою, і серце парубка не встояло перед доброю вдачею та вродою дівчини. Згодом закохані побрались. Час летів, тато дуже хотів сина, але народилась донечка Раєчка. Забирав кохану з малечею з пологового на самосвалі. У важкій роботі летіли роки молодої сім’ї, адже тримали господарство, трудились у полі. А тоді купили перші «Жигулі», якими забирали другу донечку Олю із лікарні. Невдовзі у подружжя з’явився такий бажаний син Василь. Свого часу Іван Васильович працював головним інженером у колгоспі, а ще був музикантом, вміє гарно малювати, і весь будинок прикрашений його картинами. Його половинка Марія трудилась бухгалтером та співала у клубі. Досі наш наречений має прояви романтичного характеру. На ювілей коханої, на жаль, забув купити квіти, і вона на нього насварилась. Наступного року він нарвав гладіолусів на клумбі дружини. І знову потрапив під роздачу. Тож тепер подружжя обмежується практичними подарунками…
Після того подружжю донька та онука розстелили український рушник, і вони обмінялись обітницями. А ще просили гостей розуміти один одного, берегти та щиро любити. Й запевнили, що з роками почуття насправді стають сильнішими…
– Ми обоє рано втратили батьків, і моя дружина – це найрідніша людина на світі. І завжди жили за правилом, що повинні один одного підтримувати, допомагати і не бути гіршими за когось. Марія чудово готує, мудра та гарна господиня, — каже Іван Трохимчук. — Пригадую, що на нашому весіллі такий дощ періщив, що сукня по коліна була у болоті. Але музика грала і всі танцювали. Мабуть, недарма кажуть, що така погода на щастя. Невдовзі мріємо влаштувати ще одне золоте весілля у Левківцях, мають приїхати молодші діти. Будуть коровай та смачні наїдки. А потім хочемо повінчатись…
Віталіна Трудько
Фото Олексія Бойка
