Всі вони займають активну громадянську позицію. Серед учасниць проекту – троє із нашої області. На світлинах вони в українському одязі та вінках, в очах – сум та любов…
Син Інни Наумової із Козятина був одним із перших, хто жодної хвилини не вагався і вирушив у зону бойових дій. Перша ротація у 22-річного Вадима була у Слов’янськ, друга – Іловайськ. Під час трагедії в Іловайську рота прикривала вихід наших підрозділів. Раптом воїн побачив, що їдуть автомобілі з написом «Діти» і білими прапорами. Машини зупинилися, і звідти почали виходити озброєні люди в камуфляжі.
Вадим повідомив про це по рації командира і таким чином врятував життя багатьох хлопців. Але своє не встиг, адже потрапив під ворожий обстріл. Шукали хлопця цілих три місяці, підключили волонтерів, навіть роздобули номери телефонів сепаратистів і зверталися до них. Були такі, хто хотів нажитись на горі та вимагав кошти. Зрештою, тіло бійця опізнали за допомогою ДНК та поховали. Його мама Інна, яка все життя віддала вчительській справі, нині завідує міським сектором по соціальній підтримці воїнів та їх родин. А на честь героя у рідному місті назвали вулицю.
20-річний Сергій Муравський з Хмільника загинув в бою за Луганський аеропорт. Перший час його мама Алла замкнулась у собі та навіть не підпускала до себе родичів. У рідному місті таких організацій, які об’єднували жінок, що втратили найближчих, не було. Вона знайшла себе в місцевій волонтерській ініціативі та допомагає армії.
– Цей фотопроект — живильна крапля для усіх мам, які втратили своїх синів на війні. Дійсно, неймовірна та титанічна праця багатьох людей, яким небайдужа наша доля та доля наших синів-героїв, — каже Алла Муравська.
Вінничанка Вікторія Костюк на війні втратила сина Женю. Хлопець з позивним Шльоцик пішов служити добровольцем, проте біля шахти «Бутівка» осколок влучив йому в голову. У лікарні серце воїна зупинилось, а рідним потім довго доводилось боротись, аби його визнали учасником АТО.
Окрім фотопортретів, у експозиції представили предметів з родинних архівів та колекцій. Листи синів, дитячі світлини, листи подяки від громадян України – всі експонати торкаються струн душі. Але головне у тому, що всі матері, які втратили найдорожче у цій війні, не потонули у морі сліз – вони змінилися, працюють, живуть та несуть у світ свою енергію та любов. Організатори заходу переконані, що така виставка є найкращим пам’ятником загиблим та прикладом для тих, хто живий. Триватиме вона до 20 травня.
Віталіна Володимирова
